Я працюю в Польщі повією

Через гроші я переступила через себе

"Жили ми в селі. Мама працювала на фермі. Мій батько весь час пив, грошей нам з мамою не давав. Я ніколи не могла похвалитись перед подружками обновкою.

Коли мені сповнилось 15 років, одного разу я з Олею пішла в клуб. Там познайомилася з Андрієм, який сказав, що після дискотеки проведе мене. З клубу до моєї хати йти було три кілометри. Коли ми вже прошли майже півдороги, Андрій почав до мене чіплятися. Кинув мене на землю. Я плакала, просила не чіпати. Врешті я зомліла... Не знаю, якдійшла додому. Мамі нічого не сказала. Лише боялася, що завагітнію, і це стане ганьбою для мене, мами і трьох старших братів.

Минуло півроку. Якось я з подругою пішла на весілля. А там її хлопець запросив мене до себе в хату — нібито поговорити про Олю. Нічого не підозрюючи, я пішла, а він зачинив за мною двері. Я зрозуміла, що може статися... На щастя, я змогла його вмовити — він мене відпустив.

Коли мені минуло шістнадцять, я почала зустрічатися з Дмитром. Якось він запросив мене піти з ним у клуб. Там випив собі, ми вийшли на вулицю, і він поліз до мене в трусики. Я злякалася. Мене врятувало те, що в цей момент хтось вийшов покурити. Пізніше при всіх у клубі він дав мені ляпаса. Досі не розумію за що...

Тоді ж у мене з'явилася проблема — зникло місячне. Лікарка виписала мені гормональні таблетки, які я пила сім років. Після школи я поїхала вчитися до Львова. Жила в гуртожитку. Хлопці мене не цікавили, бо ж я знала, шовних одне на думці. Тримала їх на відстані від себе.

Якось по закінченні навчального року ми з друзями пішли відпочити в ліс. Там до нас підійшов чоловік із жінкою. Жінку назвав своєю сестрою. У них була гітара. Вони співали, а тоді запропонували нам пограти в карти. Я відмовилась. А моя товаришка Катруся погодилась. Вона програла три рази. Тоді цей чоловік сказав, шо Катруся винна йому тисячу гривень. Що просто гак він у карти не грає. Я відповіла, що моя подруга не має таких грошей. Наші хлопці сиділи мовчки, мов зачаровані. Тоді цей чоловік сказав, що пробачить борг, якщо я і двоє наших хлопців візьмемо горілку і підемо з ними до них у гості. Не знаю, чим я тоді думала, але взяла зі собою двох друзів, і ми пішли.

Коли ми підійшли до їхнього дому, я побачила, що це барак. Хата була два на чотири метри і стояло в ній лише ліжко. Цей козел сказав мені так: "Або ти зараз робиш м.. .т моїй сестрі, або я тебе буду ".. .бати" до ранку". Від тих слів мене всю затрусило. Не знаю, звідки в мене взялася сила вирватися і втекти. Уся в крові, одяг подертий, без кросівка я повернулася в гуртожиток.

Закінчивши навчання, пішла на роботу. Але платили мало і, коли мені запропонували їхати в Польщу торгувати, я погодилась. Мені було 22 роки, коли я в Польщі познайомилася зі старшим від мене Янушом. Він давав мені 100 злотих щодня на мої потреби. Я з ним переспала. Після того Яyуша більше не бачила. Разом з ним зникли і мої кишенькові.

Одного дня знайома запропонувала мені скласти їй компанію: посидіти разом з нею в гостях з якимсь чоловіком. Я погодилась. Ми сиділи, говорили, і там Надя запропонувала мені 100 злотих за те, щоби я погодилась переспати з одним із них. Мовляв, забере це дві хвилини, а в кишеню 100 злотих покладеш. Не знаю чому, але я погодилась. І правда, він надягнув презерватив і, напевно, за хвилину було все скінчено.

...Так я стала повією. У мене з'явились гроші. За них я не могла купити лише одного — здоров'я. Менструації у мене так і не було. Я зрозуміла, що неплідна. У свої 23 роки важила 84 кг. У 24 роки мене депортували з Польщі, і я повернулася в Україну. У Львові влаштувалася на роботу на завод. Тут, на заводі, познайомилася з Костею. Ми почали зустрічатися. Я розповіла йому, що неплідна. Його це не злякало. Він відповів: "На все воля Божа".

Ми одружились. Але грошей катастрофічно не вистачало. І я знову опинилася в Польщі. Костя не відразу погодився, щоб я їхала, але думка про більші заробітки його переконала. Там я знову повернулася до того самого. Додому до Львова приїжджаю на 3 — 5 днів — і знову назад. Мій чоловік ні про що не здогадується.

Три роки тому в Польщі я познайомилася з Лешеком, старшим від мене на двадцять рокш. Він, як виявилось, сидить у в'язниці вже п'ятий рік. Мені його дуже шкода, я купую йому все, шо він хоче, навіть телевізор у тюрму. Він мені розповів про своє життя, коли я захотіла його покинути. Живе він з мамою, якій 80 років, і дочкою, а ще мав сина і дружину. Але дружина із коханцем задушили подушкою десятимісячного Лукаша, бо той плакав...

Коли Лешек повертається у в'язницю, я живуз Маріюшем. Він молодий, гарний, мені подобається, але не має грошей. Марік цілує мені руки, ноги, каже, що я гарна і що все життя він шукав таку, як я... Я розумію, що не можу всіх жаліти. Мене ж ніхто не жаліє. Але у нього дружина спилася, має трьох діточок. Так я почала і йому допомагати.

Це триває вже три роки. Я одна, а їх троє, і всі мене люблять. І я люблю їх. Не знаю, що буде далі. Знаю лише, що чоловіка свого не покину. Через Польщу я згубила своє життя, через гроші переступила через себе. Тепер думаю про всиновлення дитини. Можливо, тоді заживу іншим життям..."

Роксолана, 30 років

Джерело: "Моя сповідь" №10(22)