Моя дочка - лесбійка...

Іринка росла так, як усі діти. Але після того, як поїхала вчитися в університет до столиці, стала іншою

В університеті донька подружилася з однією дівчинкою. Розповідала, що разом роблять домашнє завдання, гуляють, ходять на концерти. Я й раділа, адже знала, що моя донечка не сама, а має підтримку.

Пригадую, на Різдво Ірина запросила свою подругу до нас. Я ж не була проти, бо спати є де, та й шкода було дівчини, адже вона — сирота, росте без матері. Ми з чоловіком були тільки зате, щоб Олена зустріла свята в нашому родинному колі.

Дівча мені сподобалося з першого погляду. Скромна, гарно одягнена, вихована, вона подружилася з усією сім'єю. Відтоді Іринина приятелька частенько в нас гостювала. Я нічого такого не помічала. Дівчина — як дівчина. Правда, тепер згадую, що коли я вперше спитала Оленку про хлопця, вона почервоніла, зиркнула на Ірину і голосно засміялася.

На другому курсі Ірина захотіла переїхати на квартиру. Вних обох були стипендії, а Оленці ще й допомагав її заможний батько. Тож дівчата запевнили, що грошей їм вистачить, ще й квартиру дешеву знайдуть. Дочка переконувала, що в гуртожитку гамірно, не можна вчитися, усі п'ють, ще й наркоманів порозводилося. Я повірила Ірині. Дурна була, бо не розуміла, що мене просто водять за ніс.

Коли дівчата перебралися на квартиру, Ірина почала рідше з'являтися вдома. Я запитувала, чому не приїжджає, а вона відповідала, що має багато завдань, ще й у бібліотеку ходить.

Я й не заперечувала. Так минуло три роки.

Час від часу я навідувалася до дівчат. У квартирі в них завжди було чисто, нічого зайвого. Ірина бідкалася, що завалена навчанням, і їй не вистачає часу на хлопців. Тож попросила мене навіть не порушувати цієї теми. Думала, ще молода, хай гуляє і навчається. А, виявляється, у той час моя Іринка мала і кохання, і стосунки, але не такі, яких би я хотіла...

Тривожний дзвінок від моєї сусідки пролунав надвечір. Ми з чоловіком якраз збиралися вечеряти. Істеричним голосом знайома повідомила, що моя донька — лесбіянка і що вона бачила, як Ірина зі своєю подругою цілуються й торкаються одна одної в непристойних місцях. Я розсміялася і почала кричати на сусідку, мовляв, вона все вигадує і як сміє такс говорити про мою доню. Та сусідка сказала, що хотіла лише допомогти, а брехати їй нема потреби.

Тієї ночі я не спала. Усе розказала чоловіку. Він змовчав. А наступного дня сказав, що всю цю дурню повибиває з Ірининої голови. Наразі дочці нічого не розповідала — чекала приїзду. І ось, коли вона у вихідні приїхала додому, я одразу завела її у кімнату і почала розмову. Розказала їй усе, що мені доповіли.

Спершу донька трохи розгубилася, та через кілька хвилин почала на мене кричати. Ірина все заперечувала. Казала, шо такого не може бути, що в неї є хлопець і що вони хочуть одружитися. Тоді я знову їй повірила... Насвою голову.

Після тієї нашої розмови я трохи заспокоїлася. Переконала чоловіка, що наша Іринка нормальна. Та от три місяці тому дочка мені зателефонувала. Сказала, що їде з Оленою закордон, вони кохають одна одну і ніхто їх не зупинить. Дочка сказала, шо нас дуже любить, і попросила вибачення. А ще заявила, аби ми її не щука ли, бо це скінчиться фаталіно.

Після цієї розмови я знепритомніла. Прокинулася в лікарні, у мене був серцевий напад. Моя ж дитина ледь мене і не вбила. Коли мені стало країще, я поїхала до Києва, але квартира була замкнена, а сусіди розповіли, що дівчата давно виїхали. В університеті теж міхто не знав, куди зникли дві подруги —їх просто виключили і університету за неявку і на сесії. Як виявилося, вони обидві прогулювали заняття майже півроку. Я була в розпачі. Не знала куди йти і що робити. Зверталася до міліції, але там нічим не допомогли.

А недавно отримала листа:

"Мамо, не шукайте мене, інакше я вчиню самогубство" Лист одразу ж став шматком мокрого паперу від моїх сліз. Не знаю, шо робити. Моя Іринка з'їхала з глузду. Я виховувала її як добру і порядну дівчинку,а вона виросла не нормальною. Тепер у мене нема доньки!

Галина, 46 років

Джерело: "Моя сповідь" №10(22)