Мандрую я, валіза і візок.

Втративши здатність ходити, Галина Сивка стала... подорожувати

...Зимового вечора Галина Сивка, як завжди, повертається з роботи додому. Було морозно і дуже слизько. Вона не витрималася на льоду і впала, серйозно травмувавши хребет. На ноги більше звестися так і не змогла, хоча відчайдушно боролася з хворобою.

— Якийсь час мені не могли поставити правильний діагноз, лікарі не розуміли, чому мені весь час боляче і не працюють ноги. Тоді поїхала до Києва, де провели сучасніше обстеження. За його результатами, мене прооперували, проте для ніг дорогоцінний час було вже втрачено, — пригадує Галина. — Я довго не могла змиритися з тим, що відтепер залежу від інвалідного візка.

Недаремно кажуть, що час лікує рани. Я багато читала, прагнула знайти себе "нову" і полюбити такою, якою стала. І мені це вдалося. Тепер я сприймаю візок як свого друга, який дуже допомагає у житті.

Галина завжди мріяла подорожувати, знайомитися з іншими країнами та новими людьми. Раніше із селища Лужани, що в Чернівецькій області, мало куди їздила: одвічно не вистачало часу. Тепер же перепон для подорожей жінка не бачить.

— Моя перша самостійна поїздка (без супроводжувача!) була до Києва. Батьків повідомила: "До Києва їду я та моя валіза". Вони були приголомшені, — сміючись розповідає Галина Сивка. —Люди, з якими зустрічалася під час подорожі, щиро дивувалися. Здебільшого — моїй сміливості. Що правда, ображало, коли дехто чомусь подавав мені милостиню. Я не за тим вирушила мандрувати.

Уже незабаром жінка зібралася у свою першу закордонну поїздку — до Німеччини. Саме тоді збагнула, що нічого неможливого для неї немає.

— Під час тієї подорожі робила самостійну і пересадку з одного літака в інший у Румунії.

Дуже хвилювалася через мовний бар'єр. Я добре володію англійською, та чи зрозуміють мене румуни й німці? — пригадує мандрівниця. — Але служба супроводу аеропортів Тимішоари та Мюнхена працює бездоганно. Усе пройшло навіть краще, ніж я очікувала. А ще мене вразило, як комфортно і незалежно почувалася на вулицях Німеччини. Жодного разу мені і не доводилося просити підштовхнути чи перетягнути через високий бордюр мій візок. Скрізь встановлено пандуси. Як не дивно, але закордоном я спокійно гуляю вулицями сама, а у своїх рідних Лужанах — тільки із супроводжувачами. Інакше просто вбитися можна. Коли через брак пандуса ти не можеш потрапити до якоїсь будівлі, почуваєшся приниженою. За кордоном цього відчуття ніколи не виникало.

Нині на рахунку мандрівниці у візку — п'ять європейських країн: Німеччина, Польща, Румунія, Угорщина, Росія. Часто їздить на семінари, присвячені реабілітації інвалідів. Твердить: подорожувати світом у візку не так страшно й важко, як здається на перший погляд. В аеропортах і на вокзалах є спеціальні служби супроводу, які допомагають людям з обмеженими можливостями ревезти багаж, зручно вмоститися на сидінні в літаку, пересісти в таксі. Хоча ставлення до інвалідів у кожної нації різне.

— Німці дуже привітні, завжди усміхаються, пропонують свою допомогу, — розповідає Галина. — Румуни трохи уникають інвалідів, намагаються не дивитися в очі. А українці взагалі не звертають на нас особливої уваги.

Але жінка вважає все це дрібницями, які не варті уваги. Адже життя коротке, а встигнути хочеться дуже багато. Зокрема, після своїх подорожей Галина Сивка узялася за створення сайта про туризм для інвалідів.

— Я на власному досвіді переконалася, як важко інвалідові обрати зручний туристичний маршрут, доступний готель тощо. Тому й створила сайт, на якому поділилася своїм досвідом, як, куди і з чим краще вирушати в подорож, — каже жінка. — На сайті є рубрики з порадами, як правильно турис-тові-інваліду знайти зручну кімнату, забронювати квитки на літак. Згодом до мене приєдналося багато однодумців, і ми разом на сайті ділимося своїм досвідом і враженнями. Я дізналася, що в моїй рідній Чернівецькій області немає жодного туристичного об'єкта, доступного для інваліда на візку. Це сумно і несправедливо.

Сайт Галини Сивки помітили не лише в Україні, а й за її межами. Міжнародний фестиваль інтернет-ресурсів "Світ рівних можливостей" визнав туристичний сайт буковинки лауреатом у номінації "Відкриття року"!

— Усміхатися, мислити позитивно і вірити в добрих людей — це принципи, за якими я живу, — зізнається Галина Сивка. — Попереду ще багато подорожей, враженнями від яких обов'язково ділитимусь із читачами сайту. Життя дуже цікаве. А йти по ньому власними ногами чи їхати на великих колесах інвалідного візка — значення не має.

Ольга КАМСЬКА-ОПОЛОНИК

Джерело: "Моя сповідь №14(24)"