Мама шукає мені наречену

Шановна редакціє, порадьте, що робити!
Моє становище і кумедне, і сумне водночас. Я розумію, що для батьків ми назавжди залишаємось малими, що вони за нас хвилюються. Але мамина турбота псує моє життя.

Мені 28 років, живу разом з мамою, працюю системним адміністратором. У протилежної статі маю успіх, але тієї єдиної, з якою хотів би прожити все життя, наразі не зустрів. 1 це дуже хвилює мою маму, яка ростила мене сама, без батька. Вона вперто не хоче розуміти, що я сам можу влаштувати своє особисте життя. А тому натхненно шукає мені наречену. Вдається до різних хитрощів. То запросить у гості племінницю своєї подруги і "випадково " мене знайомить. То доручає мені віднести приятельці пакунок, а приятелька—незаміжня панянка приблизно мого віку.

Спочатку було смішно, проте матусина активність лякає. Майже щотижня у нас вдома (живемо з мамою разом) з являється нова претендентка на роль моєї дружини.

Я і просив, і сердився, але мама не слухає мене. Навіть ображається. Каже, що дівчата тепер дуже лицемірні, а материнське серце не обманеш. Тож вона "віддасть " мене лише тій дівчині, котра їй сподобається.

Що мені робити?

Як пирвко нати маму не лізти в моє особисте життя? Чи, може, шлюб за маминою рекомендацією — не найгірший варіант? А вас коли-небудь сватали батьки чи хтось із родичів? Поділіться досвідом!"
Антон, м. Львів

ОБГОВОРЮЄМО

• Валентина Снігур, учитель початкових класів, 43 роки:

— А чого це ви у 28 років все ще з мамою живете? Вам давно слід власне гніздечко звити. Мама ж, мабуть, звикла готувати вам їжу, прати і прасувати сорочки, прибирати в кімнаті... То який ви для неї дорослий? Дитина! І цій дитині треба вчасно шмарклі витерти і наречену знайти, бо пропаде хлопчик без жіночої турботи.

Можливо, мама навіть думки не допускає, що ви колись житимете окремо. І сподівається, що приведете невістку в дім. А в такому разі мамі справді потрібна дівчина, з якою вона уживеться під одним дахом.

Порада така: шукайте власне житло. Орендуйте самі або з друзями, візьміть іпотеку, поїдьте в інше місто і поживіть вимушено окремо від мами... Варіантів безліч, усе залежить від ваших можливостей. Але дорослий чоловік не повинен жити з мамою, якщо хоче бути самостійним.

• Оксана Ковальчук, інженер, 40 років:

— Мати мого чоловіка теж була дуже вимоглива до майбутньої невістки. Свого часу вона так само намагалася "влаштовувати" особисте життя сина. Все — як у вас: віднести пакунок, провести додому, "материнське серце не обмане" і т. д.

Коли познайомив мене з батьками, мене, на диво, прийняли у їхнє вишукане сімейне товариство. Але мого майбутнього чоловіка дуже бентежило те, як я можу одночасно подобатися і йому, і його мамі. Як виявилось пізніше, мама довгий час наполягала на одруженні зі мною Десь за рік так і сталося. Та ставлення свекрухи до мене одразу ж радикально змінилося — на гірше!

Через якийсь час чоловік почав схилятися до думки, що його вибір був насправді нейого, а мамин. І що він не хотів нікого розчаровувати, тому й одружився. Зрештою, через вісім років подружнього життя зрадив і потім зраджував ще шість років. Коли настав час приймати рішення, у всьому звинуватив мене, а правду сказати так і не наважився. Сказав, що не любить і ніколи не любив, що не цікавлю його як жінка, одружився зі мною лише тому, що всі цього хотіли, а він не може так більше жити, йде розпочинати нове життя, шукати нову любов...

Ділюся своєю історією, бо хочу застерегти. Одруження може бути вдалим лише тоді, коли це ваш власний і зважений вибір — вибір дорослого й розсудливого чоловіка. Не піддавайтеся на мамині провокації, щоб у майбутньому не робити боляче ні дружині, пі дитині, ні своїй власній мамі, а найперше — самому собі.

• Софія Дзеньків, продавчиня, 45 років:

— Пригадую, бабця розповідала, як колись її посватали за парубка із сусіднього села, якого вона ледве знала. їм було по 18 років, батьки вирішили, що так буде добре. А не послухати батька вона не могла — гріх.

Одружились, виростили шістьох дітей, прожили разом 56 років. І все в них добре було, думаю, що вони справді одне одного полюбили. Бабця казала: "Я перед Богом поклялась, що буду вірною дружиною Романові, то як могла клятву порушити? І Ромко мій побожний, ніколи мене не скривдив..."

Не знаю, може, раніше все простіше було, люди боялись заповіді порушити і менше зважали на свої егоїстичні бажання, емоції. Жили, працювали, дітей ростили. Але ж тепер все інакше, чи не так?

• Людмила Решотникова, директор туристичної агенції, 49 років:

—А чого ви так бурхливо реагуєте на сватання? Мама ж не веде вас до рацеу на мотузці! Те, що ненав'язливо знайомить вас із дівчатами, хіба погано? І не варто відразу нехтувати цим знайомством лише тому, що вони — за маминою протекцією.

Чому б вам не придивитись до однієї дівчини, до іншої? Вони належать до вашого кола, мають добру репутацію, якщо вже мама ставиться до них прихильно. Хіба це не важливо? Звісно, одружуватись під маминим тиском не варто. Але на побачення піти можна. Раптом одна з тих "посватаних" — ваша доля?

• Уляна Петренко, студентка, 20 років:

— У цій ситуації вашу маму можна зрозуміти, бо, як і кожна мати, для свого сина вона хоче тільки найкращого. І материнське серце справді відчуває підступ, якого ми навіть не помічаємо затьмареними від кохання очима. Все-таки матері прожили життя і багато бачили на своєму віку.

І все ж, свою половинку треба шукати самому. Ви написали, що самі можете влаштувати своє життя. Тож влаштуйте його! Познайомте свою обраницю з мамою, доведіть, що у вас із нею серйозні стосунки. Якщо мама й справді любить вас і бажає вам щастя, то вона прийме і поважатиме ваш вибір. Головне, справді не потрапте в руки лицемірки.

• Ірина Ратушна, медсестра, 47 років:

— Колись моя мама дуже хотіла, щоб я вийшла заміж за Костю — старшого брата моєї найкращої подруги Ліди. І Лідині батьки бажали бачити мене за невістку. От тільки ми з Костиком дуже бурхливо реагували на ті балачки. Гнівались на батьків, якось навіть соромились одне одного.

А тепер, коли минуло 30 років, я шкодую, що у нас із ним нічого не склалося. Бо я вийшла заміж за пияка, у Кості за плечима — два невдалі шлюби. Щороку бачимося на дні народження Ліди, згадуємо дитинство, юність. З висоти прожитих років розумію, що ми з Костею могли б бути гарною парою. Якби його і мої батьки були більш тактовними, делікатними і не нав'язували нас одне одному.

• Ольга Мазуркевич, пенсіонерка, 64 роки:

— Я теж свого часу сватала синові різних дівчат... Ростила його сама, як і ваша мама, дуже переживала. Тому добре розумію, якими мотивами керується ваша мама. А рік тому я сама вийшла заміж за вдівця — це батько синового друга. Ось такі несподівані повороти долі бувають. Скільки років вашій мамі? Може, вона ще не така стара, щоб ставити хрест на собі? Якби у її житті відбулися гарні зміни, вона менше б стежила за вашим. Я це знаю!

Записала Ірина ЛЬВОВА

Джерело: "Моя сповідь №14(24)"