Фатальна пристрасть

Я й досі не знаю, хто батько моєї доньки — чоловік чи коханець?

Я була щасливою. Усе життя! Думаєте так не буває? Буває. Завжди здобувала те, до чого прагнула. Мені все вдавалося легко. Здавалося, досить тільки чогось захотіти — І моя думка матеріалізується.

Аможе, я просто не помічала негативних дрібничок, які траплялися у моєму житті?

У тридцять років я мала освіту, про яку колись мріяла, коханого чоловіка, який за роки спільного життя став вірним другом, синочка—мою кровиночку, якого любила понад усе, і гарну роботу, яка давала не лише прибуток, але й моральне задоволення.

Здавалося, чого ще може прагнути жінка? Я була дуже щасливою у своєму світі, поки не зустріла його. І геть втратила розум.

Знаєте, я завжди була проти так званих службових романів. Для мене адюльтер на робочому місці—табу. Ніколи не розуміла, як люди можуть на таке піти. Тим більше якщо хтось з них чи обоє одружені. Такі стосунки колег викликали в мене праведний гнів. Як би ж то знала, що і мене це "щастя" спіткає!

Офіс нашої фірми був у величезній будівлі з прозорими стінами. Дружний колектив, у якому всі все про всіх знають. Коли ж у нашу команду прийшов новачок, я й не думала, що ця подія змінить моє життя.

Високий, смаглявий красень відразу припав до душі жіночій половині колективу. Ігор виявився компанійським, з почуттям гумору. І—одруженим. Він швидко став "своїм хлопцем" у колективі. А мені було приємно, коли ловила на собі його потаємний погляд, коли у тісному проході він ніби ненароком зачіпав мою руку. Втім, я старалася на це не зважати.

Якось ми обоє засиділися допізна, і він запропонував підвезти мене додому. Погодилася, думаючи, що в Цьому нічого такого немає. Дорогою розмовляли пророботута ще на якісь загальні теми. Ігор виявився цікавим співрозмовником, з ним було легко іякось по-домашньому затишно. Коли ж ми під'їхали до мого будинку, він на прощання запропонував коли-небудь випити кави. Відповівши, що подумаю, я побігла додому, де на мене чекала моя сім'я.

У той момент я не думала, що вже почався новий відрізок мого життя, де знайдеться місце шаленій пристрасті та палкому коханню.

Наступного дня його мила усмішка додала мені настрою на весь день. Потім мене ніби струмом вдарило, коли вщ ненароком доторкнувся до моєї руки, передаючи якісь документи. Моє серце шалено билося від кожною його погляду, та з голови не йшла дунка: у цих стосунків немає, майбтнього. Та й навіщо? Я ж щаслива зі своїм чоловіком. Але—чи справді щаслива? Може, я просто переконую себе у цьому? Якби в родині все було гаразд, то чи думала б я про Ігоря?

Ця шалена пристрасть увірвалася в моє життя немов вітер. Змела на своєму шляху мою стабільність, яку я плекала роками, затьмарила розум, змусила забути про кохання, яке було досі. Ігор — це була спокуса, якій я піддалася, забувши про все. Він—ніби океан, в який поринула з головою. Нас обох закружляло у вирі почуттів та емоцій.

Ми почали зустрічатися. Ця таємничість зводила мене з розуму. Кожного разу я думала, що ж станеться, коли нас побачать спільні знайомі? На роботі намагалися не видавати почуттів.

Пристановищем нам стали маленькі готелі та чужі квартри. Він заводив мене з пів оберту. Його погляд манив, а дотик пробуджував нестримне бажання віддатися. Я втшіалася кожною хвилиною, проведеної поряд з ним. А цих хвилин, на жаль було так мало.

Цілими днями ми були поруч, але водночас далеко. Інколи я просто шаленіла від самої думки про нього. Не розуміла, що такого знайшла у цьому чужому чоловікові, але я закохувалась щораз більше. Танула від його погляду, мліла від його обіймів, хотіла його щохвилини і нічого не могла зі собою вдііяти.

А ще я не могла уявити, що ночі кохання він дарує не лише мені, а й законній дружині. Ревність затьмарювала мій розум. Скандали з цього приводу стали нормою. Розуміла, що поводжуся безглуздо, адже Ігор не мій, але пересилити себе не могла.

Так минув рік. Рік шаленого кохання, та водночас моєї вини перед сім`єю. Мене гризла совість за мій гріх, але я не могла нічого зі собою вдіяти. Стосунки з чоловіком стали натягненими, мов струна. Він розумів що зі мною щось не так. Але зайняв позицію очікування.

Я ж щосили старалась бути зразковою дюжиною. Але я в глибані душі мріяла вже про інший шлюб, про іншу людину поруч. Жити у такому стані ставало нестерпно. Вже давно була готова до рішучих дій — розлучення. Але мій коханий не поспішав щось змінювати.

Спочатку Ігор розповідав, як йому погано живеться з дружиною, то згодом після моїх спроб поговорити про наше спільне майбутнє, просто відмовчувався. А якось випалик "Навіщо нам щось змінювати, хіба тобв так зле?" я не сподівалася такого! У ту мить зрозуміла, що його кохання — це лише слова. Не можу передати яка туга зтовнила мою душу!

А потім я завагітніла. Це стало кінцем наших стосунків. Я не знала, хто батько: чоловік чи коханець. І тепер, до речі, не знаю... Тай яка різниця? Ігор, Почувши цю звістку, просто зник з мого життя. Одного дня він написав заяву на звільнення та вимкнув телефон.

Розпач охопив душу: як могла людина, яка клялася у вічному коханні, так вчинити? Сльози, депресія — усе залишилося позаду. Тепер моїй донечці рік. Щодня я вдивляюся в її обличчя і шукаю схожість з Ігорем. І сподіваюся, що почуття до чоловіка все ж таки розгоряться з новою силою.

Щодня бачу, як він любить мене та наших дітей. Моє ж серце — порожнє. Живу за інерцією, заради дітей. Бо досі, хоч це беглуздя, люблю Ігоря.

Оля, м. Новояворівськ

Джерело: "Моя сповідь"