Зрозумій мене, мамо...

Моя донька закохалася у подругу. Я їй цього не пробачила, і вона вкоротила собі віку...

Я давно помітила, що моя донька відрізняється від ровесниць - ніжна, тендітна і лагідна, як кошення, вона завжди шукала собі сильніших, упевненіших у собі подруг.

А ще — неймовірно любила красиво одягатися! Уже в десять років тихцем малювала губки помадою і невміло підводила очка. Я вважала це дівочими пустощами. Згодом донька стала дедалі менше часу проводити вдома, казала, що йде гуляти з друзям до парку, що готуватимуться разом до контрольної, що залишиться ночувати в подруги. Катруся росла, і я думала, що так і має бути — дівчина повинна вміти собе доглянути, гарно одягатися. Бо, як побачу молоду жінку, вбрану в невідь-що, та ще й без натяку на макіяж, шкода мені її стає—як таке чудо може покохати чоловік, коли вона себе не любить?!

Тому Катрусі я давала гроші й на косметику, і на гарну білизну — хай вчиться і одягатися гарно, і підкреслити свою вроду.

Та одного вечора все змінилося. Я вийшла до під'їзду зустріти доньку і побачила таке, від чого волосся на голові наче почало рухатися... Мою Катрусю тримала в обіймах якась висока дівчина кремезної, чоловічої статури і палко цілувала в губи. Донечка обвила руками її шию і усім тілом притислася до неї.

Шокована, я гукнула доньку, проте та неквапом підійшла до мене лише після того, як попрощалася зі своєю подругою. "Ти... ти... що собі дозволяєш? — тримаючи руки біля грудей, де шалено билося серце, про шепотіла я. — Ти..." "Мамо, тільки без істерики, — на диво твердим голосом відповіла Катерина. — Це була Інга, вона кохає мене, а я — її. А коли я закінчу школу, то ми житимемо разом..."

Ось так я дізналася, що моя чотирнадцятирічна донька — лесбіянка. Життя моє перетворилося на справжнісіньке пекло. У лікарні, куди я потрапила того ж вечора, мені скололи руки, ставлячи крапельниці. Проте полегшення все не наставало. "У чому ж річ? — мучилася я у здогадах. — Де я допустилася помилки у доньчиному вихованні? Після того як чоловік, Андрій, загинув в автокатастрофі, робила все, що було в моїх силах, для того, аби Катруся не почувалася ні в чому обділеною. Після основної роботи касиром на заводі поспішала на приватне підприємство, де вела бухгалтерію. Атоді ще півночі плела на замовлення кофтинки, безрукавки і сукні модницям, які люблять стиль "генд-мейд". Робила усе, щоб донька була забезпечена, щоб і телефон новенький мала, і ноутбук. Улітку кожного року ми обов'язково їздили на два тижні на море, взимку відпочивали в Карпатах. А воно он що сталося, виходить, своїм бажанням зробити життя Катерини забезпеченим і комфортним... я дозволила їй надто багато. І вона тепер думає, що і тут я піду на повідку стосовно тієї дівки?! О ні, цьому не бувати!"

Тож через два тижні я повернулася додому з твердим наміром будь-що перевиховати доньку. Спершу просила її стати нормальною людиною. Благала перестати водитися з тією дівахою, яка з пляшки пила пиво, курила цигарки, грала на гітарі і грубим голосом виводила жахливі пісні. Однак Катруся була непохитною: говорила про кохання і казала, що ніколи не покине Інгу. "Мамо, ти просто не хочеш зрозуміти, — намагалася переконати мене донька. — Це в часи твоєї молодості кохання могло бути лише між дівчиною і хлопцем. Так було прийнято. Але і тоді були одностатеві пари, які кохали одне одного. Отак і ми з Інгою. Я, коли не побачу її бодай один день, сумую неймовірно, ледь не плачу. Зрозумій мене, мамо..."

Тоді я вдалася до рішучіших кроків — забрала у доньки весь одяг, косметику і замкнула її у квартирі. Думала, що Катруся все ж одумається, проте вона через балкон, по виноградній лозі спустилася і втекла до тієї збоченки. Я не знаходила собі місця, а Катерина з'явилася через три доби. Донька говорила, що любить мене, що їй неймовірно шкода, що я так хвилююся і через те маю проблеми зі здоров'ям. Яж, вирішивши, що вона нарешті отямилася, пригорнула її до себе. "Дитинко моя, —ридала я, обіймаючи Катрусю. — Як добре, що ти викинула з голови оту дурість. Я так переживала за тебе. Добре, що ти покинула ту погану дівку..."

Та те, що вона сказала далі, вибило у мене з-під ніг опору. "Мамо, не говори так про Інгу, завтра я познайомлю тебе з нею, і ти сама побачиш, яка вона чудова, — мовила вона. — І ти також її полюбиш..." "Геть! — не тямлячи себе від гніву, закричала я. — Геть з мого дому, негіднице! Будь ти проклята разом з тією сукою, яка змарнувала тебе і твоє молоде життя. І не смій мені більше з'являтися на очі..." "Мамо, мамо, рідненька моя, — голос Катрусі тремтів, як і вона сама. Було видно, що ці слова стали для неї потрясінням. — Мамусю, не проклинай..." "Геть! — дивлячись, наче крізь доньку, кричалая. —Я зрікаюся тебе..." Розлючена, виштовхала доньку за поріг квартири і з гуркотом замкнула двері.

Я вкрай рідко пила спиртне, хіба трошки на чиємусь дні народженні. А тут, вийнявши зі шафи пляшку коньяку, хлюпнула на дно чарки. Випила і, безсило впавшиум'яке крісло, дала волю сльозам.

...А через день до моєї квартири постукали міліціонери і запросили до моргу на впізнання. Катруся повісилася в недобудованій багатоповерхівці...

Відтоді минуло два роки. І я не можу пробачити собі тою, що накоїла. Наче геть тоді з глузду з'їхала — сама загнала свою дитину в безвихідь. Уже згодом зрозуміла, що потрібно було йти по допомогу до психолога, психіатра. Шукати порятунку в церкві — можливо, священик зміг би переконати Катрусю у тому, що такі стосунки є гріхом і, відповідно, неприпустимі? Потрібно було зачекати, можливо, в донечки це захоплення з часом переросло б... Зрештою, якщо б і ні, то хай би собі жила з тією подругою. Сьогодні у світі он скільки таких пар...

Принаймні вона була б жива... Вона кожної ночі з'являється у моїх снах і, плачучи, просить не проклинати її... А я... я себе проклинаю за те, що не вберегла своєї дитини...

Галина Данилюк, м. Київ

Джерело: "Моя сповідь №2(38) 2015"