Я вбивця

Мені 25 років, я кругла сирота, але у мене є сім'я: чоловік і дві донечки. Мала би й третю, якби...

У 18 років вийшла заміж. Ми з чоловіком дуже кохали одне одного, тому першу річницю подружнього життя вже святкували втрьох. За рік я знову завагітніла. Та ця радість тривала недовго, поки мене не скерували на УЗД. Лікар довго мене мовчки оглядала. Тоді попросила, щоб я не переживала, і сказала, що все лікується. Може, так воно й було б, якби я не засумнівалась і не пішла до інших лікарів. Інші спеціалісти ставили діагнози страшніші один за одного, але радили одне — вагітність перервати. Я не мала з ким порадитися і звернулася до свекрухи. Вона, не вагаючись, відповіла, щоб я зробила аборт, бо їй не потрібні онуки-виродки. Увесь цей час мене підтримувала тільки подруга, яка вірила, що все буде в мене добре. Я з нею ніби погоджувалася, але мене мучили слова свекрухи. І я наважилася на цей ганебний крок.

Я ніколи не забуду, як дитинка рухалась у мене в животі й билася, адже це був уже сьомий місяць вагітності. Мені ввели рідину для стимуляції пологів, і серце моєї маленької кровинки зупинилось...

Отак я стала вбивцею. А свою свекруху відтоді ненавиджу, бо замість підтримки вона мене штовхнула на вбивство. І це людина, яка ходить до церкви!

Через два роки я знову народила доньку. Мої діти здорові, а я щоразу заливаюся слізьми, бо знаю, що їх могло бути троє. І коли я плачу дітки дивляться на мене і заспокоюють. Якби вони знали, що їхня мама — вбивця! Та я обов 'язково їм про це розповім, як тільки підростуть. А тоді нехай вирішують, любити мене чи ненавидіти. Бо себе я ненавиджу. А вам, дорогі читачі, хочу сказати: не вірте жодним лікарям, аналізам. На все є тільки воля Божа. Не ставайте вбивцями...

Рівненська обл.

Джерело: "Моя сповідь №1(37) 2015"