Водій маршрутки.

Мені 35 років. Виховуємо з чоловіком двох донечок. Проживаю в селі. Заміж вийшла не з кохання, але за людину добру, щиру, веселу.

З Володею ми познайомилися в маршрутці. Він — водій. А я — пасажирка. Цікавий, веселий, балакучий, а які очі... Він одружений, також має двох дітей. Сина і доньку. Обмінялися номерами телефонів, зідзвонювалися, писали есемески. Не уявляла, що все так закрутиться.

Потім почалися наші зустрічі. Коли йшла додому після обіймів чужого чоловіка, мені мало б бути соромно, а я почувалася щасливою.

Наші стосунки тривали чотири роки. Я навіть завагітніла від нього, але стався викидень. Та якось його дружина прочитала наші есемески. Тоді почалося пекло. Вона перевіряла його телефон, дзвонила до мене. Володя купив для нас інші телефони, номери.

Так би й далі тривав наш роман, якби не одна випадкова зустріч із його дружиною. Вона стояла, наче у воду опущена. Я знала, що в їхній сімї майже щодня сварки, і Володя спить в іншій кімнаті. Мені цю жінку стало дуже шкода. Я перестала відповідати на дзвінки і есемески Володі, змінила номер, оминала десятою дорогою його маршрут.

Та якось все ж влетіла в маршрутку, де за кермом сидів він. Це була божественна ніч кохання після довгої розлуки. ...А через шість місяців у мене народиться маленька копія Володі. Він не знає, що я вагітна. Так краще.

Галина, Львівська обл.

Джерело: "Моя сповідь №2(38) 2015"