Віра і щира молитва підняли мене з інвалідного візка.

Слава Ісусу Христу! Мені 37 років, інвалід І групи, заміжня, маю двох дітей 16 років — близнята. Хочу поділитися тим, яке велике чудо зробили Господь і Пресвята Богородиця в моєму житті, піднявши мене з інвалідного візка. Може, моя історія комусь допоможе ще глибше пізнати любов Божу до нас.

... Через три місяці після пологів я важко захворіла. Лікарі поставили діагноз —- хронічний розсіяний енце-фаломієліт (розсіяний склероз). Якийсь час я ще могла трохи ходити. Потім сталося так, що сіла в інвалідний візок. Була в дуже пригніченому стані, навіть хотіла заподіяти собі смерть, хоча й добре знала, що це — великий гріх. Потім я змирилася і стала багато молитися. Десь підсвідомо вірила, що Господь може мене зцілити, але віра моя була слабкою. Хоча мої домашні та наш парох, нині покійний о. Іван Цвях, завжди мені казали, що я буду ходити, протея все одно не дуже вірила, бо хвороба важка, і лікарі стверджували інше.

Але одного разу, у ніч з 9 на Юсічня 2008року, мені уві сні явилася Богородиця і сповістила, що я буду ходити. Моєму синові Михайлику Вона також приснилася і сказала, що твоя мама буде ходити. 10 січня рано я прокинулася, як зазвичай — не відчувала ні рук, ні ніг. Мій син спитав мене: "Мамо, чому не встаєте і не ходите ? Мені приснилася гарна пані і сказала, що твоя мама буде ходити ". Я зразу ж запитала його, яка вона на вигляд. Він описав мені її саме так, як і я її бачила. Я сказала йому, що це була Пресвята Богородиця, але все одно не могла повірити, що встану на ноги. Приблизно через дві години, коли вже сиділа у візку, відчула, як, починаючи від пальців рук, по всьому тілі пройшов начебто електричний струм. Тоді я почала відчувати руки і ноги. Я подумала, що якщо я вже їх відчуваю, то спробую встати. І справді, я самостійно, без сторонньої допомоги, підвелася з візка.

Якийсь час я перебувала в стані заціпеніння, навіть не вірячи, що стою. Проте, коли переконалася, вирішила пройтися, і так, крок за кроком, самостійно перейшла з однієї кімнати в іншу. Це побачив мій син, він побіг, покликав маму і бабцю, бо чоловік того дня був на роботі. Вони впали на коліна і зі сльозами радості, разом зі мною дякували Господу за чудесне зцілення!.. Десь за годину до того, як я встала з візка, моя мама молилася Богові біля фігурки Матері Божої Неустанної Помочі коло нашої церкви. І коли вона молилася, то відчула, як з її грудей щось вийшло і пішло в бік церкви. Тоді їй стало значно легше на душі. Через п'ять хвилин після того, як вона прийшла додому, я встала з візка.

Крім того, у мене відновився зір. Я дякую Богові за своє чудесне зцілення. На знак подяки ми навпроти свого будинку побудували капличку Матері Божої. Ще хотіли б збудувати невеличку Хресну Дорогу Господа нашого Гсуса Христа, яка була б присвячена загиблим за волю України. Якщо хтось хоче допомогти це реалізувати, прошу зголоситися — ось мій телефон: 098 17 37 0135789580

З молитвою за всіх нас, Ольга, м. Хоростків, Гусятинський р-н, Тернопільська обл.

Джерело: "Моя сповідь №2(38) 2015"