Та тобі ті гроші впали з неба!

Я отримала 50 тисяч євро за те, що допомогла іноземці завагітніти

До Валенсії я потрапила завдяки своїй двоюрідній сестрі Галі: вона про запрошення мені подбала, довгострокову візу. І суму потрібну на дорогу вислала. Ми з Галюнею завжди були як рідні.

Галя одружена з іспанцем. Він успішний юрист. У них просторий котедж, є невеличкий сад і навіть басейн. Усе це треба доглядати. Галина вмовила чоловіка винайшли мене бодай на кілька місяців, доки їхня постійна прибиральниця оговтується від автоаварії, лікує забої та переломи. Він погодився з умовою, що мені платитимуть удвічі менше, зате мешкатиму я в них і їстиму за їхній рахунок.

Я підрахувала, що в Україні за рік не зароблю стільки, скільки в Іспанії за три місяці. Написала заяву директорці дитсадка, попрощалася із малятами зі своєї групи і стала готуватися в дорогу. Найважче було надовго розлучатися зі своїми синочками: старшому тоді було тільки чотири рочки. Але і свекруха, і чоловік запевнили мене, що дадуть з дітьми раду. А на євро, які я зароблю, ми змінимо старі рами на металопластикові, добудуємо дачний будинок, виплатимо penny кредиту за автомобіль, і, можливо, навіть щось залишиться. Я ще й з хати не виїхала, а чоловікова мама вже спланувала, як буде витрачати зароблені гроші. Але я на неї не ображаюся, вона дбає про моїх синів, до мене ставиться як до доньки. "Хоч Європу побачиш, — заохочувала свекруха. — 3 таким чоловіком, як мій син, хтозна, чи в тебе буде ще один шанс побувати за кордоном".

Галина і її чоловік Хав'єр зустріли мене радо. Галя — красуня. Я на неї схожа, та, хоч молодша на десять років, не маю такого темпераменту і завзяття. У Галюні все під руками горить. І вона дуже амбітна. У школі старанно вчила іспанську, дуже любила іспанські кінострічки і музику, вивчилася на романській філології, і їй вистачило року в чужій країні, щоб цілковито адаптуватися. Працюючи офіціанткою в кафе, Галя підчепила гарного чоловіка, заможного юриста. З українським дипломом Галя не змогла собі знайти в Іспанії роботу за професією, Хав'єр влаштував її у своїй фірмі секретаркою. Дістає 2000 євро. Сестра каже, що їй некомфортно залежати від чоловіка, хочеться мати щось на власні витрати.

Перші кілька днів ми гуляли містом, ходили в кафе. Хав'єр увесь час захоплено повторював: які ж ми з його дружиною подібні. Це правда. Такий самий, як у нашої бабусі Сте-фанії, світло-русявий колір волосся, сірі очі, навіть маленька ямочка на підборідді. Тільки я у свої 25 встигла народити двох синів, а Галина у 35 і досі бездітна.

"Хав'єр не хоче дітей?" — спитала я сестру. "Він марить ними!—призналася вона. — Але я ніяк не вагітнію. Вже два роки ми стараємося, а псе марно" . "Не переймайся! Все у вас вийде. Я також рік після заміжжя не могла завагітніти, а потім народила двох хлопців! Знаєш що... молімося щодня зате, щоб Бог дав тобі дітей, і наша подвійна молитва мусить допомогти". Галюня, погоджуючись, розцілувала мене. Щось хотіла ще сказати, але промовчала...

Щотижня упродовж місяця Хав'єр видавав мені мою платню і виділяв гроші на продукти: я швидко освоїлася і сама ходила на ринок, по магазинах. Ціни мене вражали: великий кошик з продуктів та побутової хімії на сім'ю з трьох дорослих людей обходиться у 80 — 90 євро. На цю суму можна прожити цілий тиждень, причому їсти щодня свіже м'ясо і рибу, овочі та фрукти і, звісно ж, оливки. Свіжий хліб — менш як євро і 2 євро — п'ятикілограмова сітка апельсинів.

Коли порівнюю ці ціни з нашими, то розумію, чому іспанці такі веселі. Не шкодують грошей на вечері у кафе. У п'ятницю всі ресторани і бари заповнені клієнтами: їдять улюблену паелью (рис з морепродуктами, м'ясом, помідорами), п'ють червоне вино. В іспанців, навіть у великих містах, велика родина — досі традиція. Рідко які пари бездітні. Хоч освічені жінки пізно одружуються і, як правило, народжують після тридцяти.

Одного дня, дивлячись на моїх синочків, коли я з ними розмовляла по скайпу, Хав'єр сумно сказав: я віддав би півсвіту за одного такого. І врешті Галина поділилася зі мною тим, про що досі мовчала. У неї патологія яєчників. Виносити дитину могла б, але зачати — ні. Лікарі сказали, що в них з Ха-в'єром немає іншої можливості, як скористатися послугами донора яйцеклітин. Я була вражена. До сліз було шкода моє розумної, вродливої, успішної й такої нещасної, як виявилося, сестрички.

"Але я не хочу, — гаряче казала Галя, — щоб мені підсаджували матеріал чужоїжінки. Тоді в мого сина ніколи не буде моїх очей, нашого з тобою підборіддя. До того ж у мене рідкісна група крові. Ти ж знаєш це, вона у нас з тобою однакова. Донорів з такою дуже мало..."

Чим більше Галя розповідала мені про медичні обстеження, які їй довелося робити, про технологію запліднення у пробірці та забору донорських яйцеклітин, тим більше я усвідомлювала: мене "виписали" в Іспанію не просто так. І я прямо запитала про це сестру. "Так. Це правда, — відповіла Галя. — Якби ти погодилася стати донором, для мене не було б більшого щастя! Знаєш, Хав'єр любить мене, але врешті кине, якщо не народжу йому дитини".

Усю ніч я не спала. А вранці сказала "так". Того ж дня ми були у клініці. Хав'єр наперед обговорив усе зі своїм братом — лікарем. У Валенсії таких клінік чимало, ця країна загалом дуже популярна у плані так званого медичного туризму. В. Іспанії найліберальніше серед католицьких країн законодавство у сфері репродуктивної медицини. Практикують сурогатне материнство. У тому числі завдяки послугам іноземок — задля цього винаймають жінок з країн третього світу, оформлюють їм трудові візи. Або ж користають з послуг емігранток. Щоправда донорство яйцеклітин має специфіку — жінка повинна бути не лише ідеально здоровою, а й молодою — до 30 років. Має значення і зовнішність. Усі хочуть, щоб діти були схожими на них. Цілий тиждень я провела у клініці. Проходила огляд у гінеколога, ультразвукові та іншідослідження. Мене перевірили на інфекції, навіть зробили ДНК-експерти-зу. "Вони кажуть, що ти ідеальний донор, — аж підстрибувала від щастя Галина. — За тиждень ми можемо починати! Якщо ти передумала, скажи тепер. Бо потім відступати буде пізно".

Протягом місяця мені щодня кололи гормональні препарати, що стимулюють продукцію яйцеклітин. їх має бути багато, щоб операція запліднення була гарантовано успішною. Брала лікування і Галя, нас готували до операції одночасно, такий принцип цього виду донорства: я маю бути готовою, щоб віддати, а вона — щоб прийняти. Від тих щоденних уколів у живіт у мене боліло все всередині, живіт роздуло, мене кидало у піт, паморо-чилося у голові, обличчя обсипало... Але я все терпіла. Далі варила на всіх, прибирала, ходила на ринок.

Ми з Галею мріяли, яка в неї народиться дитина: сіроокий хлопчик, схожий на маму, чи зеленоока Хав'єрова донечка (бо ж яйцеклітину запліднять його матеріалом). Я знала: моя племінниця чи племінник будуть мені такими ж дорогими, як мої рідні дітки, адже наполовину ця дитина буде моя, їй передадуться і мої, і Хав'єрові гени.

Коли до забору клітин лишився тиждень, у Галі відкрилася кровотеча. її забрали в операційну. Звідти вивезли... стерильною. Мені до болю було шкода сестри, її змарнованих надій, бідолашного Хав'єра, який посірів від горя.

Наступного дня, коли я сиділа поряд з Галею в її палаті, туди прийшов брат Хав'єра — той самий лікар, який готував мене до донорства. Він попросив Галю перекласти мені те, що скаже. Як виявилося, за параметрами мої яйцеклітини дуже підходять іншій пацієнтці — іспанці, її донор несподівано вийшов з програми — виявилася якась серйозна хвороба. Мені запропонували віддати свої яйцеклі -тини тій пацієнтці. А вона готова за це заплатити. "Погоджуйся, навіть не вагайся! — сказала мені Галя. — Ти не зробила щасливою мене, але допоможеш хоч іншій жінці!"

Я зважила на те, що чоловік моєї сестри дуже витратився на її лікування, бо медичне страхування Галі не покривало операції, перебування у стаціонарі, вартості ліків. Він навіть узяв позику в банку. У такій ситуації, ясна річ, я не дозволю собі більше претендувати на гроші. А в Україні мене чекають не з сувенірами... Колипочула — 50 тисяч євро, я прийняла рішення. Операція пройшла успішно. Лікар подякував мені від імені тої анонімної пацієнтки.

Через місяць моя віза скінтчилася, і я повернулася додому. Рідним не розповіла того, як заробила свої євро. Чоловікові це напевно не сподобалося б. А свекруха — засудила б, вона дуже побожна. Мені довелося навіть брехати, як важко працювала у маєтку нашої родички.

За іспанські гроші ми перемонтували квартиру, як і планували, змінили вікна, сплатили той клятий кредит на машину. Якої вже немає - чоловік позичив її товаришеві, а той втрапив в аварію. Сам ледве вижив, машина —на брухт...

Для мене оті гормональні уколи не минулися безслідно. За півроку мені видалили яєчник — той, у якому робили прокол. Другий яєчник постшно запалюється. Найімовірніше, я вже не зможу завагітніти. І один сон, мабуть, переслідуватиме мене до кінця моїх днів. Маленька дівчинка, ще немовля, тягнеться до мене. Я простягаю до дитинки руки, але чужий голос іспанською мовою промовляє: "Ella no es tuya" — "Вона не твоя". Дівчинка віддаляється, я чую її відчайдушний плач. Прокидаюся. Уже вкотре за ніч.

Недавно говорила по скайпу зі сестрою. Вона знову намагалася мене заспокоїти. Переконувала: "Тут інші жінки за менші гроші туалети роками миють, атобі такпощастило. За 50 тисяч євро у нас квартиру біля моря можна купити!" Заспокоювала: "Ти ж не дитину продала, а лише яйцеклітину, вони в тебе щомісяця у критичні дні пропадають".

А в мене таке відчуття, що продала половину своєї душі...

Оксана, 27 років

Джерело: "Моя сповідь №4(40) 2015"