Полонез Огінського

Галина Остафурова навчилася грати на піаніно у 55 років, не маючи на руці пальців.

Галина Остафурова з Чернівців втратила пальці рук ще в дитинстві. попри те що всі вчителі музики відмовляли їй у навчанні, жінка все одно опанувала нотну грамоту і здійснила свою давню мрію у 55 років - таки зіграла "Полонез Огінського"!

— Мене маленькою дівчинкою принесли кадебісти до дитячого будинку міста Золотоноші Черкаської області. Вихователі спитали, хто я і звідки, то вони грубо відповіли: "Вам принесли — ви і виховуйте", — пригадує Галина Петрівна. У дитбудинку Галина Невідома (так її записали) прожила до другого класу. Та почалася війна, і той будинок розбомбили фашисти. Дітей-сиріт взялися евакуювати. Везли підводами. Саме в тій дорозі з десятирічною дівчинкою сталася біда—нога потрапила під колесо підводи. Дівчинці наклали шину з дощок, а коли приїхали до Полтави — гіпс, і посадили на потяг.

— Наш поїзд увесь час бомбили. Мене з потяга виносили і заносили, — каже Галина Петрівна, — а одного разу забули. То була осінь 1941-го, Росія, морози... Від болю, страху я заснула.

Галину Остафурову знайшли солдати, котрі відступали. Привезли до госпіталю, й одразу — на операційний стіл. Та найстрашніше було попереду: на перев'язці дитині зняли бинти, і вона побачила, що пальців на лівій руці немає! Заридала. А хірург заспокоював: "Дурненька, ми тобі життя врятували! У тебе були обморожені пальці, ноги, вуха, ніс... Встигли врятувати лише праву руку — зможеш працювати". А Галина закричала від розпачу: "Я" —шульга!"

Після госпіталю дівчинку відправили до дитячого будинку на Уралі. Потому скерували до педучилища. Закінчивши його, з величезними труднощами молоденька вчителька Галина Петрівна повернулася в Україну. Правда, взяла собі прізвище улюбленої виховательки — Остафурова. Тут уже закінчила Київський інститут народного господарства, здобула фах економіста. У Чернівцях Галина Остафурова 20 років пропрацювала на пошті. На пенсію пішла у 55 років з посади старшого економіста.

— Вийшла на пенсію й не знала, якжити далі без роботи. Тоді згадала про дитячу мрію — навчитися гри на піаніно. Ще в педучилищі вчителька музики казала мені: "Не ображайся, Галочко, але на мої уроки не приходь, адже у тебе на лівій руці немає пальців. Як будеш грати?.." Я дуже плакала.

І у 55 років жінка купила собі піаніно. До того зверталася до вчителів музики, аби вони навчили її грати, але вони, глянувши на руку, невтішно хитали головами: " Ви лише змарнували гроші на інструмент".

— Тоді купила собі самовчитель гри на піаніно. Вивчила всі ноти. Почала з дитячих легеньких пісеньок, а за рік дійшла до творів, які вивчають у музучилищі, — каже далі Галина Остафурова. — Так і граю вже ЗО років... Звичайно, я не витримую того темпу, що вказаний: по-перше, пізно почала займатися музикою, пальці не розроблені, а по-друге, на лівій руці їх нема, не дістаю клавіш повноцінно. Але я граю! Сяду за піаніно, заграю свій улюблений "Полонез Огінського" — і так радію. Я зуміла, я довела усім, що можу!

Ольга КАМСЬКА-ОПОЛОНИК

Джерело: "Моя сповідь №2(38) 2015"