Покинула доньку і поїхала за коханим!

Усі вважають мене монстром, алев чому моя провина ? Так сталося, що я закохалася до нестями і покинула чоловіка та дитину, поїхавши за коханим. Тепер я щаслива, а моя дитина росте разом з батьком і його мамою.

Не треба думати, що я відмовилася від своєї дитини взагалі. Ми бачимося раз на місяць. І, можливо, колись я заберу доньку до себе. Але поки що це нереально.

З чоловіком ми прожили 12 років, нашій Іринці нині 10. Він працював у приватній фірмі, заробляв непогані гроші. Матеріального нестатку в нашій сімї ніколи не було. Але й кохання теж не було. А я підробляла манікюрницею, щоб мати свою копійку і не випрошувати в чоловіка на косметику та інші дрібниці. Одного разу я робила манікюр заможній пані в неї у квартирі. І познайомилася з її дорослим сином. Віктор на шість років молодший за мене, він живе в Києві, а до Хмельницького приїхав до мами в гості. Закохалися ми з першого погляду. Потім була розлука, спілкування у соцмережі, телефонні дзвінки. І його наполегливе: "Я не можу без тебе жити, приїжджай".

Можете мене засуджувати, але я зважилася на це. Так, втратила голову. Так, зруйнувала свою сім 'ю. Вже півроку ми разом, і я ще ніколи не почувалася такою щасливою. Це кохання, яке буває разу житті. Я не змогла відмовитися від нього навіть заради дитини.

Іруся живе зі своїм татом і бабусею (його мамою) у Хмельницькому. Ми вирішили, що так буде краще, бо їй не треба змінювати школу, та й у нас з Віктором лише одна кімната, як тут жити утрьох ? Але мене всі засуджують, щоя мама-зозуля. Мої батьки навіть перестали зі мною спілкуватися, на поріг не пускають.

Скажіть, хіба батько немає таких самих обов'язків перед дитиною, як і мама? Чому він не може виховувати її? Невже я не маю права на особисте щастя лише тому, що я жінка? Адже коли з родини йде батько, то суспільство це розуміє. А щодо мам є чіткі стереотипи — не можна. Але ж ми .живемо у третьому тисячолітті, і тепер все не так, як ще 20 — ЗО років тому.

Чи я справді втратила розум і потім гірко жалкуватиму про те, що наробила? Скажіть мені правду!

ОБГОВОРЮЄМО

• Антоніна Шилько, учителька англійської мови, 53 роки:

— Не хочу читати нотації, бо вам і без мене наговорять багато неприємних речей. Але дівчинку брати до себе в Київ і справді не варто. Чому? Бо ви її ніколи не любили. Для будь-якої нормальної мами сама думка про те, що її дитина далеко, є неприпустимою. Одна річ, якщо ви їдете на заробітки за кордон, щоб влаштувати донечці безбідне життя. І зовсім інша — закоханням. Розумієте, ну не може психічно здорова жінка бути щасливою далеко від своєї дитини. Знаючи, що зробила дитині боляче. Що донька прокидається, іде до школи, приходить—без вас. Хворіє — без вас. Радіє і плаче — без вас. Ви відмовилися від неї. І вам добре. Ваша біда (а це біда!) в тому, що ви ніколи не були люблячою і турботливою мамою. Мабуть, ця дитинка народилась у вас випадково, і ви не дуже хотіли її. Нічого не вдієш, у деяких жінок материнський інстинкт або притуплений, або нема взагалі. І виправити це менторськими настановами неможливо. Є мами-квочки, а є мами-зозулі. Ви належите до другої категорії. Тому, на мою думку, це правильно — залишити дитину разом з татом і бабусею. Подати на розлучення, переїхати і забути, що у вас є дитина. І народжувати дітей у другому шлюбі я б вам теж не радила.

Можна сказати, у своєму першому шлюбі ви вже поводилися, мов зозуля. І для вашої доньки особливої різниці не буде, з нею мама чи далеко. Навіть більше, Іринка і її батько тепер мають шанс почати нове життя, без вас. Я сподіваюся, що ваш чоловік незабаром зустріне хорошу жінку, яка полюбить його і вашу Ірусю. І буде в неї хай нерідна, але турботлива та ніжна матуся. Тож живіть і насолоджуйтесь. Але не заважайте через власну заздрість колишньому чоловікові й вашій дочці шукати своє щастя також.

• Олена Бойчук, музикант, 23 роки:

— Я вважаю, що ви чините правильно, тому що живемо один раз. А жертвувати собою заради дитини...Ні, не варто. І так потім може не бути віддяки. А справжнє кохання, як правило, дається тільки раз у житті. Потім може й не бути. Вашій дитині вже 10 років, вона дівчинка, все має зрозуміти. Головне, щоб її не травмували близькі своїми розмовами.

• Наталія Каплун, фармацевт, 37 років:

—Аліно, не треба брехати нам і самій собі: ви не заберете доньку ніколи. Якби хотіли зробити це, то зробили б уже. Зміна школи, маленька житлова площа — це відмовки. Вам треба було просто зареєструватись у квартирі бойфренда і зареєструвати доньку — ось і все вирішення проблеми. Але коли справу не хочуть вирішувати, то хапаються за будь-яку причину: мовляв, зміни не на користь дитині, тай тісно в нас. І це все сприймається, як вагомий аргумент: "Ага, бачите, як усе складно!" Але зізнайтеся сама собі, що ви не маєте бажання жити з донькою, хочете почати усе з чистого аркуша. І дитина вам заважає.

• Лілія Заячківська, менеджер, 41 рік:

— Мені дуже шкода дівчинку. Я не знаю, як складеться подальша доля Іринки, але відчуття покинутості супроводжуватиме її усе життя. Вона не потрібна своїй мамі: а що може бути гіршим для дитини? Що б ви не казали їй, дитина відчуває, що мамі без неї добре.

Так, ми живемо у третьому тисячолітті. Але хто скасував материнську любов? Безумовно, ситуації в житті бувають різні. Доволі часто люди розлучаються, бо не можуть бути разом. Але переважно дитина залишається з матір'ю, бо саме мати — найголовніша людина в житті для неї. І так було, і так буде завжди. Я ще можу погодитися з тим, що перший час після розлучення донька живе з більш забезпеченим татом. Але мама мусить бути у її житті постійно, а не раз на місяць, формально. І тому я не вірю, що ви заберете дитину до себе. Правда в тому, що ви хочете розважатися з новим приятелем. Що ви хочете жити у столиці, а не в провінції. Що ваш новий коханий не захоче мати ще одного "тягаря" — вашу доньку. Тобто ваші власні бажання стоять на першому місці, ви не можете відмовитися від них навіть заради дитини. Бог вам суддя. Але Іру шкода...

• Зоряна Скиба, пенсіонерка, 59 років:

— Здається, це у вас спадкове. Тепер, коливи робите найбільшу помилку у своєму житті, рідна мама не пускає вас на поріг. Вона мала б настановити вас на правильний шлях або принаймні вислухати, спробувати вас зрозуміти. Але що робить ваша мама? Просто відмахується від вас, як від набридливої мухи. Знаючи, що внучка залишається зі свахою і батьком. І так само ви відмахуєтеся від своєї доньки. Дивна сімейка...

• Катерина Литвинова, веб-дизайнер, 38 років:

— Я не вважаю вас монстром ідумаю, що розлука з дитиною болить вам, інакше б не просили поради. З власного досвіду можу сказати: відмова від особистого щастя не принесе радості ні вам, ні вашій донечці. Моїй нині 17, вона живе своїм життям і не дуже цікавиться тим, щоу мене на душі. Ав моєму серці — порожнеча. Коли моїй Насті було сім рочків, я теж покохала іншого чоловіка. І не змогла розбити свою сім'ю, бо довелося б покинути доньку — обставини були дуже схожі на ваші. Закінчилося все тим, що він одружився з іншою, потім розлучився, покинувши її з дворічним сином. Тепер у нього другий шлюб, має трирічних синів-близнюків. Ми зустрічаємося таємно раз на місяць. Бо між нами знову стоять діти і мій страх забрати в них батька. І я думаю: треба було не боятися мені десять років тому розлучитися і їхати до коханого. Що б там не було.

• Софія Рибак, нотаріус, 44 роки:

— Не хочу бути злим пророком, але зараз ви робите найбільшу помилку в житті. Я не вірю, що синочок заможної матусі одружиться з манікюрницею, ще й старшою від нього. Думаю, у столиці він знайде кращу пару для себе: заможнішу, молодшу. А вам дасть копняка. Так переважно закінчуються бурхливі романи заміжніх провінціалок із хлопчиками-"мажогзами". Коли це станеться? Ймовірно, через півроку, максимум — через три.

Дорогенька, ви втратили голову і не хочете помічати очевидних речей. Але дуже скоро вам стане боляче, будьте реалісткою. Чи готові ви до такого розвитку подій? Що робитимете, коли вас виженуть? Проситиметеся назад до колишнього чоловіка? Житимете окремо (на які гроші!)? Шукатимете прихистку в іншого заможного чоловіка? Різатимете вени?

Отож охолоньте і все ретельно обдумайте. Якщо і справді вірите в неземне кохання із цим молодиком, то принаймні спробуйте створити для себе матеріальну базу. Підстелити сіно в те місце, куди будете падати. Інакше розіб'єтесь. Бо, враховуючи зруйновану родину, зіпсовані стосунки з батьками та егоїзм і черствість нинішнього бойфренда, який схвалює розрив матері та дитини, цього не уникнути.

Джерело: "Моя сповідь №1(37) 2015"