Нічого, кохана, обійдемося гречкою

Скажіть, чи можна людину змусити працювати, якщо вона патологічно ледача? Мій чоловік уже рік у "творчому пошуку " і ніяк не може знайти роботу. А я тим часом тягну на собі нашу сім 'ю. Спершу хоч підробіток якийсь мав час від часу (він веб^дизай-нер), а тепер просто сидить у мене на шиї. Я і просила, і сварила. Казала, може, нехай на заробітки їде. А він образився: "То що, я маю на будові працювати чи на фермі худобу доглядати ?" Я усвідомлюю, що мала б поставити питання руба: або працюй, або розлучаємося. Але тут є один нюанс: розумієте, Петро взяв мене із дитиною від першого шлюбу, Сергійкові тоді лише два рочки минуло. І я була щаслива, що бодай комусь потрібна, що в дитини буде гарний батько (наш татусь любив більше горілку, ніж: дітей). Ми одружені три роки, нам обом по 25.1 допоки я сама добре заробляла, то й не дорікала Петрові неробст -вом. Мені навіть було зручно, що він сидить удома, дитині багато уваги приділяє. Але ціни зросли, а зарплату нам на роботі зменшили. І я бачу, що сама не дам раду з фінансовими проблемами. А Петро каже: "Ну, нічого, будемо їсти менше м 'яса, обійдемося гречкою ". Але хіба це нормально — заощаджувати навіть на харчах ?А як же одяг, відпочинок ? Та й дитина росте, потрібні гроші на різні речі. Мені образливо: я молода, симпатична, наче й не дурна. Моїх заміжніх подруг забезпечують чоловіки, а я рахую кожну копійку. Коли я була дитиною, у нашій родині про заробітки завжди дбав батько. Мама, хоч і працювала, але заробляла значно менше від нього і витрачала гроші переважно на себе й дітям щось купувала. Але тато і на харчі давав, і на море нас возив. А у випадку зі своїм чоловіком я не бачу його бажання бути головою родини. Це так сумно, що й не знаю, що робити. Він — непо-ганалюдина, ія бнехотіла його втрачати. Чи є шанс перевиховати чоловіка ?Хтось буву такій ситуації і має дієвий рецепт?
Мар'яна, м. Рівне

ОБГОВОРЮЄМО

• Віра Криницька, адміністратор готелю, 29 років:

— Є дуже дієвий метод у цій ситуації, він називається "голод — не тітка". У Європі та США, наприклад, не прийнято годувати навіть власних повнолітніх дітей. Запринципом "доріс пити пиво — заробляй на хліб". Адже це цілком логічно, чи не так? А у вашій ситуації навіть не про дитину йдеться, а про законного чоловіка, прямий обов'язокякого утримувати сім'ю.

Тож рекомендую скористатися цим досвідом: не годувати неробу, не купувати йому одяг, не поповнювати рахунок на мобільному телефоні. І сексу позбавити. Нехай підводиться з дивана і починає щось робити. Не можеш знайти роботу за фахом — змінюй фах, працюй і паралельно вчися, тобі ж лише 25. Не маєш мізків для навчання — складай меблі, переганяй машини, розвантажуй вагони. Ні, ну а як ще з таким?

• Надія Кремінь, перукар, 35 років:

— Він повинен зрозуміти раз і назавжди, що ви — жінка, а не спонсор. А тому маєте повне право витрачати зароблені кошти на себе. Я от думаю: чоловік нічого не робить, а ви його чомусь любите, не хочете втрачати. Чому? Бо він добрий, гарний, веселий? То і ви такою будьте! З наступної зарплати купіть собі гарні речі, витратіть гроші на салон краси, запишіться на аквааеробіку. І поставте перед фактом: а грошей немає, продуктів теж. Куди витратила? Та на себе, куди ж ще! Адже ти наразі не даєш мені грошей на одяг, косметику, перукаря. Тому я вирішила тобі допомогти у цьому. Я не можу ходити нечупарою, тобі ж потрібна гарна жінка! А гарну жінку треба любити, берегти, пестити, годувати, одягати. Хто жякнети, коханий...

• Софія Долина, учитель фізики, 46 років:

— Якщо ви добре вчили фізику у школі, то повинні знати, що кожне фізичне тіло прагне до стану спокою. Тобто цей чоловік просто підкоряється законові Всесвіту. І якщо хочете вивести його зі стану спокою, то додайте йому кінетичну енергію до поступального руху. У народі це називають "чарівний пендель".

А якщо без жартів, то треба один раз серйозно поговорити з чоловіком і дати чітко зрозуміти: або він іде працювати, або ви розлучаєтеся. З патологічним ледарем гарної сім'ї не вийде. То навіщо марнувати свої найкращі роки?

• Валерія Пархоменко, ріелтер, 51 рік:

— А я думаю, що не треба дорікати чоловікові шматком хліба. Гляньте на ситуацію інакше: якщо вам добре вдається справа, а він може забезпечити ваш тил, то чому б не збудувати таку модель сім'ї? Якщо він гарний тато, хай бавить дитину, прибирає, готує їжу. Вашому синочкові добре з татком? Тоді навіщо ж руйнувати гармонію? А ви тим часом розвивайте свої здібності, вивчіть ще щось, спробуйде заробляти більше, щоб родина жила безбідно. Хто сказав, що саме чоловік, а не жінка, мусить мати більшу зарплатню? І менше слухайте подруг та маму. Не дозволяйте втручатися у ваші справи. Якщо вам добре з ним, то навіщо перевиховувати, змінювати? Доброго і порядного чоловіка нині знайти непросто, тим паче жінці з дитиною.

• Марія Пилип'юк, приватний підприємець, 47 років:

— Ви пізно спохопилися, дорослого чоловіка вже не перевиховаєш. Мабуть, так виховувався: мамаподавала тарілку під ніс, а потім мила її. Прибирала за ним, збирала іграшки. І це всмо-кталосяукров. Підозрюю, уди-тинстві ваш чоловік і вчився неохоче, і на роботу його хтось із родичів прилаштував. Оте "обійдемося гречкою" дуже мене насторожує. Це свідчить про те, що ваш чоловік має обмежені потреби. Причому не лише матеріальні, ай, мабуть, духовні. Бо сидіти на шиї у жінки і почува-тисяприцьомукомфортноможе тільки дуже недолугий чоловік. І його не хвилює, що дитина росте, що їй мало однієї гречки, а мусить бути повноцінне харчування. Та й хіба тільки їжа дитині потрібна?

Найгірше, що чоловік подає поганий приклад вашому синові. Хлопець із дитинства бачить, що мама працює, а тато байдикує. Чи не боїтеся виховати ще одного ледаря? Я розумію, що ви виходили заміж не так з любові, як з відчаю, бо боялися, що залишитесь сама із дитиною на руках. Хотіли, аби у хлопчика був тато. Але чи такий татусь йому потрібен?

• Леся Миронкж, юрист, 36 років:

— Я розповім свою історію, може придасться. Свого часумій чоловік теж не міг знайти роботу за фахом (він історик). У школі платили мало, тому звільнився. Пробував друкуватися у різних виданнях, але постійних публікацій і гонорарів не мав. Так, як і ваш, лежав на дивані. А я тим часом працювала з ранку до ночі, мала часті відрядження. Якось почала сваритися: "Ти б хоч обід зготував, а то сидиш, мене чекаєш!" Він здивувався, сказав, що, крім яєчні, нічого не вміє варити. Але наступного дня мене чекав цілком їстівний борщ. Потім він навчився робити котлети і смажити рибу. Далі зустрічав мене варениками і пельменями. Навіть солодке почав пекти!

Виявилось, що у мого коханого справжній дар до кулінарії. І ось років через два він знайшов у соцмережі такого ж ку-харя-аматора, як і сам. Спілкувалися, обмінювалися рецептами, а якось перед Різдвом наробили домашніх ковбасок із різними соусами до них, винай-няли ятку в центрі міста, отримали дозвіл від адміністрації і продали свої смаколики. Я не вірила, що у них щось вийде, але ковбаски були смачні, люди їх швидко розкупили.

Тепер чоловік має власне невеличке кафе. Працює і за адміністратора, і за головного кухаря. І не зазирає у мій гаманець, а сам може забезпечити родину.

Розумієте, у чому секрет: не треба стукати у зачинені двері. Не варто шукати заробітки за фахом, якщо це надто складно. Не вірю, щоб ваш чоловік не мав якогось захоплення. Подумайте, де можуть знадобитися його руки? Що його цікавить? Можливо, з того щось вийде — було б бажання.

Джерело: "Моя сповідь №4(40) 2015"