Не хочу вертатись до чоловіка

Мучить мене це питання уже впродовж року: чи правильно я вчинила? Думка родичів і друзів, нажаль, не є для мене об'єктивною. Тому прошу сторонньої поради. Як кажуть, збоку завжди видніше.

Історія така. Рік тому я пішла від чоловіка. Забрала доньку, все залишила йому в нашій спільній квартирі. Нитки не взяла із собою! Винайняла житло. Отримала розлучення і подала на аліменти. Донька любить батька, це зрозуміло. Зараз вони у вихідні зустрічаються, він забирає її до себе. Розважає по повній програмі, нічого не шкодує. Кинув пити і курити. Аж не віриться, бо раніше все було не так.

Прожили ми разом 12 років. Спершу — молода щаслива родина, пізніше — "все як у всіх ". Але останні трироки стали просто нестерпними. Він пив, знущався з мене. Приходив додому на світанку і влаштовував "концерти ". Коли намагалась вгамувати, кидав мені в лице одяг і кричав: "Не подобається —бери манелі й забирайся під три чорти!" Усе це відбувалося при дитині, нічого його не спиняло. І я не витримала, пішла.

Тепер колишній чоловік просить вибачення і вмовляє повернутися. Мама, тітки, сестри теж не дають мені спокою: Не будь дурепою, він змінився. Такий хороший чоловік пропадає! Урешті, це ж батько твоєї дитини. Бодай про доньку подумай!" Вони називають мене егоїсткою.

Але я якось слабо вірю, що чоловіки змінюються. Думаю, це він тимчасово такий святий, а потім усе почнеться знову. Якщо вже пішла, то навіщо повертатися у минуле ? Та й любов уже, здається, перегоріла. Когось кращого за цей рік, щоправда, я теж не зустріла. Нині сама... Так-от: чи варто повертатися, як ви думаєте?
Вероніка, 36 років, м. Вінниця

ОБГОВОРЮЄМО

• Соломія Павлючок, лікар-офтальмолог, 34 роки:

— А чи є у вас зараз сім'я? Минув рік, а у вас так і не виникло бажання помиритися. Тепер ви вже двоє чужих одне для одного людей. І, мабуть, кожен звик жити сам, не відчуваючи при цьому дискомфорту. Я думаю, що наразі це найкращий спосіб зберегти з колишнім чоловіком добрі стосунки. Адже й далі марнувати своє життя на того, хто не цінував вас, нерозумно. Та й для нього ви, видається, не та жінка, яку він шукав. То що ви хочете повернути?

Як на мене, дитині від того, що ви зійдетеся, краще не стане. Навпаки, їй шкідливо бути свідком того, як тато і мама роблять одне одному боляче морально й фізично. Це дає їй викривлену уяву про сім'ю, про те, якими мають бути стосунки між чоловіком і дружиною. Ситуація, коли ви живете без кохання, поруч з чоловіком, що принижує вас, якого ви у принципі готові зрадити, — дика. Це ще гірше, аніж бути самотньою. Бо самотня жінка принаймні не залежить від чужого настрою і не терпить приниження заради штанів у шафі. Ви ще молода і маєте всі шанси вийти заміж за людину, котру покохаєте. Не зустріли її за рік — не біда. Хто знає, що буде цього року?

• Ярослава Пронюк, учителька початкових класів, 52 роки:

— Проаналізуйте, що ви придбали після розлучення. Насамперед дитина має батька. На диво, більшою мірою, ніж тоді, коли ви жили разом. Тато проводить з донькою час. Спілкується і тішить подарунками. Та багато дітей, які живуть у родині такої розкоші не мають! Веду до того, що деяким татусям корисно жити на відстані з дітьми: вони починають цінувати спілкування із сином чи донькою більше, якщо не бачать їх кожного дня. Сумно, але факт! А коли дівчинка підросте, вона зможе ще більше часу бувати поруч із татом. Згодом, років у 18 — 20, донька почне активно облаштовувати особисте життя, залишивши вас, по суті, саму.

І ось тут найголовніший момент. Мусите зрозуміти, що потрібно саме вам. Це не егоїзм, а, якщо хочете, елементарне правило виживання для жінок. Наші діти ростуть дуже швидко. Ами не стаємо молодшими, нажаль.

З чим ви залишитесь, якщо повернетесь до чоловіка, якого не любите і не поважаєте? Та й чи залишитеся — це ще велике питання. Скільки пар, які живуть заради дітей, розлучаються, коли ті виростають! Не прирікайте себе на нещастя лише задля того, щоб дитина росла у повній родині. Повторюся: батько у неї єй буде. А от хорошого чоловіка ви не мали ні тоді, ні тепер. Ви прожили разом не один рік, тому чесно зізнайтеся собі, скільки часу вам було добре разом, а скільки — зле. І перестаньте нарешті зазирати у минуле, почніть думати про своє майбутнє.

• Ірина Хорошевська, перукар, 41 рік:

— Я щось не розумію: якщо ви мали спільну квартиру, то чому залишили її колишньому чоловікові, а сама тулитися з дитиною по чужих кутках? Логічніше було б помінятися місцями. Ви казали про це чоловікові? Чи,, може, це і є причиною того, що він просить повернутися? Бо якщо ви поділите квартиру або він віддасть її вам, то залишиться ні з чим? Це важливий момент. Раптом він просить вас повернутися тільки тому, що не хоче вирішувати квартирне питання і втрачати комфорт. А любов'ю тут і не пахне. Розберіться обов'язково із цим питанням.

Бо якщо ваш благовірний справді змінився і такий хороший, правильний став, то чому дозволяє дитині жити в орендованій квартирі? Вважаєте, що це позиція, гідна чоловіка?

• Лариса Кунтій, економіст, 29 років:

—Я чомусь також думаю, що тут уся річ у квартирі. Розумію, ви пішли світ за очі, тільки б не бачити п'яної пики. Але минув рік, чому не претендуєте на це житло? Можливо, підсвідомо ви все ще надієтесь повернутися? І, мабуть, завжди на це надіялися. А своїм розлученням лише вирішили налякати чоловіка. Бо як інакше це пояснити? До того ж ви питуєте поради, а отже, вас тягне до колишнього.

Насправді я вас добре розумію і не вбачаю нічого поганого в тому, що люди, які в певний момент розійшлися, усвідомили свої помилки і знову починають усе спочатку. Якщо між вами все ще є справжнє кохання, було б нерозумно шукати його в іншому місці. Але не сходьтеся задля дитини, прислухайтеся до свого серця і постарайтеся відчути, чи справді потрібен вам цей чоловік. Розумієте, в чому суть... Він може кинути пити і курити, почати вивчати англійську й китайську, записатися у секцію айкідо чи вишивання хрестиком. Але все це вже неактуально. Питання тільки в одному: хочете ви бути з ним чи ні?

• Леся Возна, піар-менеджер, 24 роки:

— "Я з твоїм батьком все життя промучилася через тебе, — якось дорікнула мені моя мама. — Бо хотіла, щоб ти росла у нормальній сім'ї, щоб на тебе люди пальцями не показували. А ти така невдячна виросла, черства..." Я кліпала очами й не розуміла: у чому винна? Навіщо потрібна була мамина жертва? І досі не розумію. Тому не робіть помилок моєї мами. Повірте, донька виросте і не подякує вам за недоречну жертовність.

• Юлія Сомик, адміністратор готелю, 38 років:

— На жаль, колишніх алкоголіків не буває. Він може триматися кілька років, а потім знову візьметься за старе. І якщо вже почав ображати чи піднімати руку, це повториться. Сумно, але факт! Ну повернетесь, а за якись час знову почнуться звинувачення і приниження, кидання речами. Кому це потрібно?

• Тетяна Філатова, домогосподарка, 37 років:

— До мене днями в аптеці підійшла якась жіночка-слон і каже: "У нас рекламна акція, продаємо препарати для схуднення зі знижкою 50%. Ні, ні, у вас гарна фігура, але для профілактики наша продукція вам потрібна". А бабуся, що у черзі стояла, каже до неї: "Та ви спершу собі допоможіть!"

Я до того веду.. що саме так маєте відповісти всім своїм родичам, які дають вам поради. Чи багато з них щасливі у сім'ях? Яке право вони мають втручатися у ваші особисті справи? Приймати будь-яке рішення під чужим тиском не треба. Ви—сильна жінка, якщо наважилися піти в нікуди, ще й з дитиною, аби тільки не терпіти приниження чоловіка. Тому родичі у вас мають поради питати, а не лізти до вас зі своїми.

• Надія Жулкевич, флорист, 46 років:

—А чому спершу все було гаразд, а потім чоловік покотився донизу? Чому почав пити? Через що виникали чвари? Ви ж парою були. Вилюбили одне одного. Коли саме щось пішло не так?

Ви мусите разом про це поговорити. І зрозуміти, що десь щось проґавили в певний момент. Може, і ваша провина є в тому, що так сталося. От тільки не поспішайте наперед звинувачувати себе. Чесно, по-дорослому розберіться у всьому. Уважно вислухайте чоловіка, що не влаштовувало його у сімейному житті. І подумайте, чи зможете уникнути помилок у майбутньому. Бо є ризик, що, зійшовшись, ви знову почнете ненавидіти одне одного.

Джерело: "Моя сповідь №6(42) 2015"