Навіщо очі, коли є руки!

Чоловік, втративши зір замолоду, ремонтує техніку і грає на весіллях

З Петром Мазуром ми не спілкувалися майже десять років. Та він одразу мене впізнав по голосу. Упевнено піднімається сходами і відчиняє вхідні дані. Навіть не віриться, що цей 42-річний чоловік незрячний.

...Як і більшість ровесників, Петро після служби в армії повернувся в рідне село Червона Дубина на Теофіпольщині. Хлопцеві відразу запропонували роботу механізатора в колгоспі. Через декілька років одружився з дояркою із сусідньої Лідихівки. Батьків в Ірини не було. Тож молодята самотужки збудували хату, хлів, обзавелися господарством. Веселий життєрадісний чоловік швидко здобув авторитет і повагу не тільки в керівництва колгоспу, а й серед односельців. Адже ніхто не міг так якісно виорати чи обробити культиватором город. Тож селяни ставалидо нього в чергу на декілька днів наперед.

Про Мазурів у селі говорили як про чудову сімейну пару. Незабаром Ірина подарувала коханому чоловікові сина Володю. Здавалося б, тільки жити і радіти. Та неждано-негадано чорною птахою у їхній дім ввірвалася біда. Під час проф-медогляду в чоловіка виявили нарости на сітківці очей. На зір тоді ніби й не впливало. Але лікарі сказали: якщо не зробити операції, то через декілька років можуть виникнути серйозні проблеми.

Він ще й досі жалкує, що послухався медиків. Якби нічого не робив, то, можливо, і тепер бачив би. Нехай навіть кілька відсотків... Пацієнта зі складним діагнозом відправили до Києва. За три місяці переніс 12 операцій, сім з них робили за допомогою лазера. Атретя операція через лікарську помилку виявилася фатальною. "Коли їхав до Києва, зір був майже 100 відсотків. А повернувся додому незрячим", — пригадує як страшний сон.

Після тієї злощасної операції життя для Петра Мазура втратило сенс. Столичний професор порадив Ірині, щоб пильнувала за чоловіком. Бо в таких ситуаціях не в кожного можуть витримати нерви.

Наче у воду дивився. Петро справді зірвався. Декілька разш хотів повіситися — сусіди ледве витягнули із зашморгу. А якось серед ночі надумав застрелитися. "Я через сон почула, як зачепив прикладом за одвірок, швидко встала і вирвала рушницю з рук", — долучається до розмови Ірина.

Після операції дошкуляв нестерпний біль в очах. Зневірившись у лікарях, їздив до на-гюднихцілителів, по монастирях і храмах. У Почаївській лаврі після завершення служби до Петра підійшов чернець і порадив промити місце навколо очей свяченою водою. "На якусь митьяпобачив світло. Так блиснуло, що аж недобре стало. І хоч зір не повернувся, та біль помітно вщух", — каже Петро.

Важко тоді було 28-річному чоловікові, який звик постійно рухатися і працювати, сидіти без діла. Ніяк не міг пристосуватися до нового життя. Дружина порадила взятися за музику.

"Мав дзвінкий голос і був заспівувачем у роті. Після армії хотів навчитися грати на гітарі, баяні та інших інструментах. Коли втратив зір, вирішив заповнити прогалину", — веде далі свою розповідь голова родини. З кумом створили весільний гурт "Приймаченьки". Назвали так тому, бо обидва приймакують у Лідихшці. Мазури продали всю худобу та птицю і купили потужний музичний центр. "Приймаченьки" швидко здобули популярність. Музикантів запрошують грати на весілля, вечірки та інші урочисті події.

"Мені достатньо чотирьох-п'яти разш почути пісню, і можу її співати. Інколи дружина читає тексти, щоб швидше запам'ятав слова", — каже Мазур. Він сам підбирає стиль музики, робить аранжування. Піснею він, по суті, заробляє на хліб. Бо ж дружина після того, як сталася біда, покинула роботу. Вонанетільки доглядає Петра, а й виконує роль його, так би мовити, персонального водія — возить му-зикантш по весіллях.

За 14 років життя в повному мороці Петро навчився чудово орієнтуватися не тільки на власному подвір'ї. Без сторонньої допомоги і навіть тростини ходить у сільську крамницю. Якщо кудись збираються з дружиною, то вона йде попереду, а він — слідом. Саме так допомагає носити з городу вирощений врожай картоплі, буряків, кукурудзи, бо ж не хоче перекла-датичоловічу роботу на тендітні жіночі плечі.

У вільний від роботи час любить порибалити — перед тим як закинути снасті у воду, намотує жилку на палець і таким чином відчуває, коли риба клює. Зараз приносить додому декілька кілограмів.

Раптом нашу розмову перериває дзвінок мобільного телефону. "Я не тільки можу відповідати на дзвінки, а й сам телефоную", — каже Петро. Усі номери набирає з пам'яті.

За вікном почувся гул тракторного двигуна, і за мить до хати зайшов син Володя.

"Щось культиватор не розпушує грунт як слід. Хочу, щоб ти допоміг відрегулювати", — просить батька 19-річний юнак. Моєму подиву немає меж!

Володя закінчив аграрний ліцей і здобув спеціальність механізатора. Батьки купили трактора з усім інвентарем. Хлопець обробляє не тільки свій город і батькшські земельні паї, а й допомагає односельцям. Люди кажуть, що ніхто так гарно не виоре чи не викосить, як Мазур-молодший. А це тому, що плуг, культиватор, косарку та інший реманент чіпляє до трактора та налаштовує батько. За вісім років роботи, коли ще був зрячим, Петро досконало вивчив усі навісні агрегати і наосліп вміє їх налаштувати навіть краще за будь-якого дипломованого іїгженера.

"Чутливість у руках маю не тільки до техніки. Навчився робити розслаблювальні та лікувальні масажі, які допомагають багатьом людям позбутися болю в спині. Буквально декілька хвилин тому зробив масаж Ірині. Хочу, щоб моя дружина була струнка і красива. Сам незрячий, то нехай інші подивляться і помилуються!" — вже находу жартівливо кидає Петро, надягаючи піджак...

Микола ЗАВЕРУХА

Джерело: "Моя сповідь №4(40) 2015"