Нагорода для Софі

Насправді ж Богдан нічого серйозного їй не пообіцяв. Це вона, дурненька, подумала, що в них усе по-справжньому...

Ця історія сталася зі мною ще п'ять років тому, коли ми з друзями вирішили трішки помандрувати. Але я загубила їх. Заблукала в чужому невеличкому містечку, батарея у мобільному розрядилась.

Пізно ввечері на безлюдній вулиці побачила молоду жінку років 25-ти. Вона запросила мене переночувати, ні грошей не взявши, ні документів не спитавши.

Як виявилося, вона жила не сама, у неї двоє молодших братів і четверо сестер, ще й маленька донечка Настуся. Всі радо мене зустріли, напоїли гарячим чаєм і почали розповідати про свою велику дружну родину.

На жаль, сім'ю спіткало велике горе. Батьки трагічно загинули в автокатастрофі, після трагедії минуло вже понад десять років. Відтоді вони живуть самі. Софії було 14 років, і на її тендітні плечі впав тягар виховання молодших братів і сестер. Спершу дітей хотіли забрати до сиротинцю, та вони дуже цього боялися, бо ж їх могли усиновити різні сім'ї. Опіку над дітьми взяли сестра матері з чоловіком, оскільки своїх дітей у них не було.

Та вже через рік жінка важко захворіла. Чоловік, дізнавшись, що дружині залишилося жити кілька років, опустив руки. Спиртне цілком його поглинуло, тому 15-річній Софії доводилося дбати ще й про хвору тітку. Односельчани, звичайно ж, не стояли осторонь, допомагали. Для дітей цей період був найважчий. Софія, закінчивши 9-й клас, залишилася вдома, адже інакше й бути не було.

ВЕЛИКЕ ВИПРОБУВАННЯ ДЛЯ МАЛЕНЬКОЇ ДІВЧИНКИ

Діти підтримували одне одного. Поблизу села ліс, що був їхнім щедрим годувальником у той час. Вони завжди збирали ягоди, а також грибочки. Трохи собі залишали, а решту продавали, аби якось прожити. Ніколи не скаржилися, адже понад усе боялися, що їх заберуть у дитячий будинок.

Так минали роки. Через п'ять років Артур і Сергій уже працювали автослюсарями. Хлопці були дуже старанні, тож роботодавець — власник майстерні, у якій працювали брати, — ставився до них добре і частенько виплачував понаднормові. Ангеліна влаштувалася в модний салон перукарем. Нібито життя трохи налагоджувалося, проте тітці різко погіршало. Рікусі разом боролися за життя Надії, та врятувати її не вдалося. Софія дуже важко пережила смерть жінки, адже вона найбільше часу проводила з нею. Усі свої переживання ділила саме з Надією, яка стала для неї найкращим порадником.

І тоді дівчина зрозуміла, що зовсім самотня. Звичайно ж, вона понад усе любила своїх рідних братів і сестер. Але особистого життя Софія ніколи не мала. Так звикла піклуватися про інших, забуваючи про свої бажання та потреби, що ніколи й не задумувалася, щоб із кимось познайомитися. А дівчина надзвичайно красива, і не один парубок оббивав поріг їхньої старенької хатини, аби побачити її. Та Софі, так називали її найрідніші, зрозуміла це тільки тепер, і так їй захотілося пригорнутися до теплого чоловічого плеча! Але де ж його шукати?

Треба було влаштовуватися на роботу. Але куди? Дівчина не здобула ніякої освіти. Розпач охопив молоду красуню, зовсім не таким уявляла своє життя маленька Софійка. Вона так мріяла стати вчителем. Та, напевно, не судилося. Влаштувалася до місцевої школи прибиральницею, аби хоч щось заробляти.

Так минуло ще три роки. Найбільшою радістю цього періоду було те, що Оксана і Христина, ще дві сестрички, змогли вступити до університету на економічний факультет. Це було мрією усього їхнього життя. Вони дуже добре вчилися, увесь час проводили в бібліотеках, та й Софія підтримувала їх як могла, частенько виконувала замість них обов'язки по господарству. Так і біг час, немов струмок, з якого дівчина ніяк не могла зачерпнути бодай на ковточок.

Артур, Сергій, Ангеліна, Оксана та Христина не лише знайшли добру роботу, а й уже зустріли своє кохання, а Софі так і була сама. Вона вважала себе негідною кохання. Такій було соромно, що працює прибиральницею. Дівчина оббивала пороги всіляких підприємств, та ніхто не хотів брати її на роботу, і вона була морально розбита, хоча намагалася цього не показувати.

ДО МОРЯ, У ЄГИПЕТ!

Одного літнього вечора, коли всі зібралися разом, молодші брати і сестри твердо заявили Софії, що так далі тривати не може. Вона була заінтригована. Не уявляла, про що мова.

"Ти все своє життя віддала нам, тепер настав час подбати про себе", — вони вручили їй конверт, у якому була путівка на двотижневий відпочинок у Єгипті. Дівчина заплакала. Вона ніколи не виїжджала за межі не те що країни, а й області. А паспорт?! Треба ж терміново зробити закордонний паспорт!

Софі дуже зраділа подарункові, негайно почала збиратися. І ось настав день від'їзду. Найбільше дівчина боялася сісти в літак, та, все ж таки, змогла перебороти свій страх. Прилетівши, не могла повірити своїм очам: "Як же тут гарно! І зовсім не так, як у нас, але все одно — так гарно!" Насолоджувалася кожною секундою відпочинку. "Скільки ж тут смачненького, — тішилася дівчина, кладучи на тарілку тістечко. — Під час такого відпочинку можна себе потішити солоденьким..."

Вонапішла до столу з іншими наїдками, та, не помітивши молодого парубка, зіткнулася з ним, ледь не вкинувши тарілку.

— Ой! — скрикнула вона і хотіла вибачитися, та, поглянувши хлопцю в очі, втратила дар мови. Його бездонні сині очі поглинули її цілковито.

— Don't worry! It's okay, — сказав хлопець, усміхнувшись.

"Ну, звичайно ж, — подумала Софі. — Тільки мені зустрівся гарний хлопець, як виявилося — іноземець. А я ж ні слова англійською..."

— Вибачте, — сказала українською та зібралася іти.

— Ви розмовляєте українською? — запитав незнайомець.

— Так, я з Украйш! — не приховуючи радості, сказала Софія.

Вони ще довго розмовляли. Так дивно, але виявилося, що у зовсім незнайомих людей так багато спільних тем. Дівчина дізналася, що Богдан, так звали незнайомця, живе в місті, яке лише за 50 кілометрів від їхнього. Чоловік був одружений, та жінка його померла три роки тому. У нього донечка Анастасія, яку він любить понад усе на світі. А Богдан дізнався про нелегку долю Софії і був вражений, як молода тендітна дівчина з усім дає собі раду.

І, мабуть, це була любов з першого погляду. Таке рідко буває. Але від дня їхнього знайомства вони не розлучалися ні на мить. Софія нарешті пізнала смак справжнього кохання. Чоловік був такий лагідний, ніжний з дівчиною, що та готова була йти за ним на край світу, лише б не повертатися до свого буденного життя, де стільки турбот, ще й жахлива робота. Про неї вона так і не розповіла. Та два тижні промайнули дуже швидко. Софія повернулася додому. Рідні так скучили за своєю наставницею, що перші дні майже не відходили від неї, все розпитували про відпочинок. Вона не зізналася їм про своє знайомство. Хоча ті помітили, що сестра дуже змінилася, та й нічними розмовами з коханим по телефону видавала себе. З ким вона все там розмовляє у кімнаті?

Так місяць проминув у розмовах. Закохані ніяк не могли зустрітися. Софія вже подумала, що це, напевно, кінець їхніх стосунків, банальний курортний роман. Адже насправді Богдан нічого серйозного їй не пообіцяв. Це вона, дурненька, подумала, що в них усе по-справжньому. Ми, жінки, завжди сподіваємося нате, чого так хочемо. З такими думками заснула, так і не дочекавшись дзвінка коханого.

ВОНА ЗГОДНА БУТИ ВАШОЮ ДРУЖИНОЮ!

— Софі, Софі, вставай, — кричала Марічка. — Вставай, там прийшов якийсь чоловік і запитує про тебе.

— Хто? — спросоння вона не могла нічого зрозуміти.

— Богдан, так він назвався.

Дівчина ледь не знепритомніла: "Він тут? Як же так? О Господи!" Швиденько одягнулася і вибігла на вулицю. Там стояв Богдан з донькою, поряд три великі валізи.

"Не можу без тебе жити, я кохаю тебе. І Настуся, побачивши наші фотографії, сказала, що хоче, щоб ти була її мамою. Приймеш нас?" — запитав чоловік, виймаючи з кишені маленьку коробочку. Неважко було здогадатися, що в ній. Дівчина була така розгублена і водночас щаслива, що не могла вимовити й слова.

Та Марічка відповіла за неї: "Ну, звісно ж, ми давно вже на вас чекаємо. Софі згодна бути вашою дружиною!"

Софія усміхнулася і кивнула на знак згоди. Вона тільки тепер розуміла, що всі знали про її кохання та помічали її переживання, адже рідним можна й не розповідати, вони все відчують.

Так і почали жити всі разом. Уже через місяць закохані одружилися. Богдан хотів переїхати до міста, та Софія не змогла залишити малих — так вона частенько і досі називає молодших братів і сестер. Чоловік погодився, та невдовзі почав будувати для всіх великий будинок. Він добре заробляв і мав чималі заощадження, тому міг це собі дозволити.

Софія нарешті здійснила мрію свого життя: вступила до університету і вивчилася на вчителя початкових класів. Богдан підтримав дружину, навіть був ініціатором цього. Та й у школі, де вона колись працювала прибиральницею, знайшли місце для Софії, адже знали, яка та старанна.

Тепер Софі почувається справді коханою жінкою і так неочікувано люблячою мамою.

...За нашими розмовами ніч минула швидко, а зранку всі дружно провели мене на місцеву зупинку. Через три години я була вдома, та мій світ зовсім змінив своє забарвлення.

Я зрозуміла, що в житті найважливіше. Навіть коли тебе спіткало горе, якщо є рідне плече, на яке можеш опертися, витримаєш будь-який удар долі, ніякі статки не замінять тобі любові, тепла та підтримки рідних людей.

Ось так умить, завдяки одній зустрічі, може змінитися все життя. Софії нині 28 років. Вона працює вчителем, виховує донечку Настусю і чекає народження ще синочка. Живуть усі разом, дружно й веселому просторому будинку, наповненому щастям та любов'ю. Багато біди вона зазнала. І це кохання їй — як винагорода за ії добре, щире серце.

Юлія ШИРА

Джерело: "Моя сповідь №6(42) 2015"