Кохана, це лише гра.

Через те що потурала чоловікові-збоченцю, я мало не втратила доньку, матір і власну гідність.

Звук його кроків на сходовому майданчику, клацання ключа, шурхотіння в коридорчику і ось уже важке дихання біля мого обличчя. "Знаю, ти не спиш, - у голосі напруга. - Давай розповідай з ким сьогодні була..."

Він скидає з мене ковдру, хапає за руку і на зап'ястки закладає кайданки. Ну ось, почалося...

До шлюбу я пішла у 18 років, незайманою. З усіма хлопцями, що були до Михайла, лише цілувалася. Не тому, що вважала ближчі стосунки страшним гріхом, просто до Михайла я нікого по-справжньому не любила. А в нього закохалася з першого погляду, з того моменту, як в аудиторію ліцею, де вчилася, зайшов молодий стрункий сіроокий лейтенант міліції. Він прочитав нам півгодинну лекцію з практики кримінального права, а потім відповідав на "практичні запитання": стримано, дотепно "відбивався" від моїх однокурсниць, кожна з яких старалась як найближче підійти до вродливого лейтенанта.

А я запитань не ставила. Мовчки сиділа в кутку і цим привернула Михайлову увагу. Він сам підійшов на перерві. Усміхнувся і безапеляційно заявив: "Упевнений, є речі, про які ви дуже хотіли б дізнатися. Ось мій телефон. Відповім навіть уночі".

Дівчата заздрісно дивилися у мій бік. А ввечері, коли хтось закинув у вікно кімнати петарду, мої сусідки по гуртожитку наполягли, щоб подзвонила тому лейтенантові. Він приїхав за п'ятнадцять хвилин. Провів з хлопцями, що стояли під вікнами, профілактичну бесіду. Далі ми з ним кілька разів ходили на каву і на ковзанку. А через два місяці Михайло запропонував одружитися. Щиро пояснив, що в нього з'явився шанс дістати поза чергою житло у новому сімейному гуртожитку, а без свідоцтва про одруження його не дадуть. Я погодилася, бо вже згодна була не лише на міліційний гуртожиток — я б на край світу пішла б за цим чоловіком. Моя мама намагалася мене відмовити: мовляв, молода ще, не поспішай.

Але я не слухала.

У першу нашу шлюбну ніч Михайло влаштував мені допит: чи були до нього чоловіки і скільки їх було, навіть поіменно записав у блокнот хлопців, з якими дружила в школі та ліцеї, з якими ходила в кіно. "Я просто хочу бути впевненим, що ти зі мною щира, — запевняв. — Зрозумій, у мене така робота — не вірити людям. Але тобі я довіряти мушу".

Відтоді щоразу, перш ніж ми починали кохатися, чоловік влаштовував мені експрес-допит: що робила вдень, з ким бачилася, розмовляла, як дивилися на мене чоловіки, чи хтось до мене залицявся. Я збагнула, що це збуджує Михайла, і підтримувала його дивну, як на мене, поведінку, іноді навмисно підігравала йому.

Та з часом коротких стверджувальних відповідей на запитання Михайлові стало мало. Він хотів чути щось конкретне і вимагав, щоб я повторювала сформульовані ним відповіді. Наприклад, таку: "Той чоловік у автобусі запхав руку мені під спідницю. Так, мені це було приємно, це мене збуджувало". А далі Михайлові забаганки стали, сказати б, жорсткішими: він приковував мене наручниками до ліжка і змушував признаватися у най огидніших сексуальних збоченнях. Коли я протестувала, вмовляв: "Ти знаєш, кохана, що це лише наша гра, просто кажи те, що я хочу почути". І я корилася, бо вранці він знову був ніжним і турботливим, життєрадісним і щедрим.

Можливо, якби я мала більший сексуальний досвід, це насторожило б мене, але я чомусь вирішила, що так чинять усі чоловіки. З мамою на інтимні теми ми ніколи не говорили, і навіть із найближчими подругами я уникала розмов про стосунки у ліжку. Коли однокурсниці питали, звідки на моїх зап'ястках синці, я щось вигадувала.

Але далі ставало ще "гарячіше". Чи не щодня Михайло почав давати мені "домашнє завдання" — переглянути якусь порнострічку (як правило, диски із записами він приносив з роботи, казав, що то речовий доказ і я маю з ним обережно поводитися), а потім у ліжку я мусила переповідати йому те, що побачила, так, наче це було зі мною. Так було майже щоночі, коли він не чергував, і крім тих субот, коли ми їздили до його батьків на село. Там Михайло був чемним сином і чоловіком. Його батько — поважна в районі людина, колишній директор школи, дуже суворий, любить демонструвати свою побожність. Свекруха в його присутності слово боїться сказати і ніколи не знімає хустки. І я завжди мусила вбирати хустину, коли ми зупинялися в батьків чоловіка. Одного разу свекор прилюдно дав дружині ляпаса лише за те, що недоречно, на його думку, розсміялася.

А Михайло на мене руки не піднімав. Лише раз, коли я несподівано відмовилася торочити надиктовані ним нісенітниці, чоловік уперше мене вдарив. Потім підвівся з ліжка і глухої ночі пішов з хати. Я спати не могла, хвилювалася, доки вранці не здогадалася подзвонити йому в кабінет: мовби нічого не сталося, чоловік сказав, що буде вдома після 19.00.

Тоді я вже була на сьомому місяці вагітності. Я поприбирала в хаті, приготувала особливу вечерю — Михайло дуже любить кролика у сметані, а коли ввечері чоловік повернувся додому, вдавала, що нічого не сталося. Уночі він мене не торкався. Лише сказав перед сном: шкодує, що вдарив, а на мене не ображається, бо розуміє, що у вагітних "все по-особливому".

Із народженням донечки нічого не змінилося. Михайло далі диктував мені правила "його кохання", щоправда, тепер у нас нечасто був секс: лише раз чи два на місяць. Коли дізналася, що в нього є інша жінка, я навіть втішилася. Чоловік днями пропадав на роботі, а коли, бувало, й не приходив ночувати, я просила його лише про те, щоб повідомляв, що з ним усе гаразд.

Я вже не кохала Михайла, як раніше. Але він був ніжним із донечкою, щедрим до мене — і цього мені було досить. А на людях ми були зразковою парою, моя мама молилася на зятя, а коли ми на свята відвідували його батьків, я і в їхній присутності мусила грати роль щасливої мами і дружини.

Та якось Михайлові закортіло "побавитися" у його гру, коли ми на свята ночували в батьків. "Давай, розповідай, з ким мене знову зраджувала", — звично наказав чоловік. Він забагато випив, а я була надто втомлена, щоб відмовляти його від цієї ідеї. Я сподівалася, що це не триватиме довго. Завчено відповідала на його гидкі запитання, з тими бридкими подробицями, яких він прагнув. Коли "допит" нарешті скінчився, двері нашої кімнати несподівано навстіж розчинилися, на порозі стояв свекор. Він прогарчав: — То ось яку курву ти привів у дім? Скажи їй, нехай негайно вбирається. Вези цю паскуду до міста.

Михайло був страшенно знічений, запевняв мене, що зараз краще зробити так, як наказує батько, а вранці він усе йому пояснить. Як чоловік чоловікові. Мені не дали навіть заспокоїти донечку, яка прокинулася і плакала.

А далі почався кошмар. Михайло не наважився розповісти батькові правду. Свекор змусив сина подати на розлучення і навіть винайняти для мене окреме помешкання, щоб "ізолювати" . Власне кажучи, мене виставили за поріг. Я й гадки не мала, що батько чоловіка має такий потужний вплив на нього. Михайло уникав розмов, кидав слухавку, його наче підмінили. Я зрозуміла: він боїться свого батька і ніколи не піде проти його волі.

А найгірше, ще мене не підпускали до моєї півторарічної доньки, бо свекор постановив, що "така курва", як я, не буде виховувати його онуки. Свекруха зателефонувала моїй мамі й усе їй розповіла, подаючи у найчорніших тонах.

У мами стався інфаркт, вона потрапила до лікарні. На щастя, лікарі вчасно подали допомогу, за місяць мама почала одужувати. Тоді я наважилася розповісти їй правду. Мама спершу не могла опам'ятатися, вона ж проста сільська жінка, але згодом взяла себе в руки. Продала корову, і за ці гроші ми винайняли адвоката.

На суді, де були присутні Михайлові батьки і ще кілька його родичів, я розповіла усю правду. Про наручники, про "добровільно-примусове" майже щоденне згвалтування і приниження, яке терпіла заради спокою в родині. Михайло нічого не заперечував, а його батько аж підстрибував від злості...

Нас розлучили, а донечку, згідно з рішенням суду, передали мені на виховання. Тепер живемо з моєю мамою на селі, їй потрібна допомога — серце вже нете.

Минуло півроку, перш ніж Михайло подзвонив, запитав, чи може приїхати, привітати дитину з днем народження. Я не відмовила. Привіз і мені букет троянд. Просив пробачення... Але знаю напевно: ніколи не повернуся до нього. Мабуть, я могла б ще кілька років терпіти збоченця у ліжку, і навіть його походеньки, але не змогла б жити із чоловіком, якого зневажаю.

Катерина, 21 рік

Джерело: "Моя сповідь №1(37) 2015"