Давай зустрінемося.

Досі не можу простити собі, що не знайшла часу зустрітися з подругою і запізно дізналася, що вона помирала.

З Яриною ми познайомилися, коли нашим дітям було по два роки. Ми дружили сімями. Вона була одружена з іноземцем, проте не захотіла їхати з України назавжди. Тож кілька місяців жила тут, кілька - за кордоном.

Як приїжджала, дзвонила, ми зустрічалися. У неї було довге густе чорне волосся, чорні брови, карі очі... Голос мала сильний і трохи владний. Навіть хотілося бути схожою на неї—сильною, впевненою.

Ми не бачилися досить давно. А цього літа вона повернулася. Зателефонувала: "Давай зустрінемося" . Почула її голос і здивувалася. Він був ніби надломлений. "Звісно. Коли?" Ми домовилися на певний день, проте в мене не склалося. Потім ми домовлялися кілька разів знову, але не вийшло. Зупинив мене телефонний дзвінок. Чоловік сказав, що Ярина померла. Похорон післязавтра. Рак... Вона просто згоріла.

Я не відразу впізнала її в домовині... Священик говорив про те, що ми маємо молитися за душу Ярини, адже вже невдовзі вона постане перед судом Божим. Він говорив про те, що важка хвороба зруйнувала її тіло, проте тепер її душа просить, щоб ми її відпустили. Він казав, що Ярина просить вибачення у всіх за той клопіт і страждання, які довелося пережити рідним, коли вона хворіла, зате, що, можливо, когось могла випадково образити, коли недуга спалювала тіло...

Ці слова ранили мене гірше, як ніж. Я не могла простити собі, адже так і не знайшла часу, щоб зустрітися з нею, коли вона помирала. Всі проблеми раптом стали такими дріб'язковими...

Ми вважаємо, що життя вічне, і ще все встигнемо. Проте це не так. Життя минає швидко: і наше, і наших рідних. Вечір перед телевізором не вартий того, щоб марнувати час, краще провести його з дитиною. І треба частіше приходити до батьків і влаштовувати їм маленьке свято. А якщо вони далеко — телефонувати їм частіше, бо це найрідніші люди в житті.

А якщо хтось каже: "Давай зустрінемося", — треба кинути всі справи і мчати до того, хто тебе покликав. Адже в цей момент він недарма вибрав саме тебе, щоб розділити свою самотність.

Андріана, м. Львів

Джерело: "Моя сповідь №2(38) 2015"