А все через ці кляті пігулки

Чоловік понад місяць не кохався зі мною, а потім я знайшла в нього якісь невідомі ліки. Що я мала думати?!

На перший погляд ми щаслива сім'я. Я маю гарну роботу, чоловік теж не жаліється. Навіть кілька місяців тому його підвищили. Він став директором фірми в нашому місті, відтак почав приходити додому пізно, мовляв, чи не щодня ходить на зустрічі з діловими партнерами.

Власне, саме в цей період він втратив до мене інтерес. У нас понад місяць не було сексу!

Утім якщо вже зовсім відверто, то після народження дитини інтим у нас взагалі бував не так часто, як колись. Донечка спочатку спала з нами в кімнаті, а в півроку взагалі відмовилася від свого ліжечка, їй подобалось тулитися до мами вночі. І мені це теж подобалось.

Тому Михайло й пішов спати до іншої кімнати. "Я не можу виспатися поряд з вами, дитина пхинькає, я прокидаюся, а потім на роботі позіхаю", — пояснив він. У кімнаті Михайла є комп'ютер, ліжко—усе, що треба чоловікові. А я тішила себе, що це його територія, яка просто потрібна кожному чоловікові. Ні, ну спочатку я трохи сварилася. Говорила про те, що я жінка і хочу спати поряд із чоловіком, як колись: обійматися, цілуватися... Але як тільки ми вимикали світло, Діанка у своєму ліжечку відразу починала плакати. Михайло не витримував і йшов до себе.

Отже, як я і казала, кохатися ми стали менше, раз чи два рази на тиждень. І завжди в його кімнаті. І це було не так, як колись, адже я прислухалася до кожного шурхоту, боялася, що прокинеться Діанка. А чоловік теж не завжди старався, задовольняв лише свої потреби й одразу повертався на бік, мовляв, вже й так пізно, спати пора... А останнім часом, як тільки я намагалася до нього підійти ввечері, пригорнутися, він якось замикався у собі. Не обійме, не поцілує. Спочатку я не надавала цьому значення і старалася якось сподобатися йому. Навіть купила для цього нову мереживну сорочку. Але вона не подіяла, бо Михайло сказав, що в нього болить голова.

Я вже почала думати, що зі мною щось не так. Критично розглядала себе у дзеркалі, купувала нові речі — яскраві, ті, які привертають увагу. Не допомагало.

Одного разу не витримала і вирішила поговорити. Михайло лише усміхнувся, сказав, що з ним все гаразд, а інтиму немає через те, що багато роботи, і він ніяк не може розслабитися. "Потерпи ще трохи, і в нас все буде добре!" — додав він.

Я терпіла. Довго. Рівно три дні. Потім жіноча цікавість взяла гору. Я почала нишпорити у його сумці й кишенях. І знайшла таблетки. Для мене це був шок. Як так, від чого він лікується? Чому я про це не знаю? Богу дякувати, що його не було вдома. Бо через кілька годин мій гнів трохи вгамувався.

Цього вечора я вирішила ще раз одягнути ту нову нічну сорочку, хоча була впевнена, що знову почую відмову. Так і сталося. "Сьогодні була "пожежа" на роботі, давай завтра", — випалив чоловік. І тут я не втрималася: "У тебе все гаразд із здоров'ям? Ти добре почуваєшся?" Обличчя Михайла почало поступово змінюватися. Це був гнів та образа, А потім усмішка: "Що ти таке кажеш? Я здоровий як бик". Мене ніби хтось вдарив по голові. Я не могла більше нічого слухати — пішла у свою кімнату та лягла з Діанкою спати. Цієї ночі я зрозуміла, що це за таблетки, і навіть згадала, як він кілька разів на місяць їздив у відрядження на два дні в інше місто. Мене нарешті осяяло: у нас тому й немає сексу, що в нього з'явилась інша. Він мене зраджує! З якоюсь шльондрою, що "нагородила" його венеричною недугою.

Ось тоді я вирішила, що немає сенсу принижуватися, приходити та вдавати, що нічого не сталось. Я думала про розлучення, але зрозуміла, що не хочу, щоб дитина переживала стрес. До того ж матеріально я була від нього залежною, тому й вирішила не ставити крапку в стосунках, а просто пробачити. А для того, щоб легше було забути це, зустрілася з подругами в ресторані. Ми сиділи, пили шампанське і говорили про чоловіків. Аж раптом до нашого столика підійшов незнайомець. Запросив мене на танець, і я "розтанула". Він так міцно мене обіймав, а які слова говорив...

Уже через кілька годин ми були в номері готелю, де він зупинився. Ми пристрасно цілувались, і я дозволяла робити йому все. Заплющуючи очі, уявляла свого Михайла з іншою і цілувала незнайомця ще сильніше.

Того вечора я прийшла додому дуже щасливою. Якою ж солодкою, виявляється, буває помста зрадженої жінки! Прийняла душ і, обійнявши Діанку, заснула. А на ранок настало протверезіння — і фізичне, і моральне. Кілька днів я не могла собі знайти місця. Заспокоювала себе, мовляв, це Михайло підштовхнув мене до цього, я ж не хотіла. Не хотіла!

За кілька днів Михайло сказав, що знову їде у відрядження. Я, збираючи йому сумку, написала великими буквами: "Не вірю!" — і поклала записку поверх речей. Він дзвонив кілька разів, я не відповідала. Не хотіла чути пояснення. Поговорили ми тоді, коли він приїхав додому.

Михайло сів на диван і сказав: "Марино, я лікуюсь. Я тебе не зраджую, просто про таке чоловіки не говорять, розумієш? У мене простатит, і спілкуватися на цю тему я не хочу. Але потерпи ще трішки, як тільки лікар дозволить, ми влаштуємо романтичну вечерю, і я буду робити все, що ти захочеш!"

Я була готова до всього, але не до таких слів. Навіщо переспала з іншим? Я не могла знайти собі місця. Ходила з кутка в куток і не знала, як жити далі, бо я ж його люблю. Треба було щось вирішувати: або розповідати правду, або раз і назавжди закопати в собі цю ганебну таємницю. Через кілька днів я прийняла рішення — мовчати. А вже згодом Михайло запросив мене до ресторану, сказав, що будемо святкувати перемогу над хворобою. А я... я відмовилася, сказала, що погано почуваюсь.

Кілька разів Михайло проявляв ініціативу побути вдвох, але яне можу собі простити зради. І навіть одного дня наважилась йому все розповісти, але врятувала... Діанка. Вона забігла до кімнати, взяла мене за руку і повела спати. Донечка немов відчувала, що цього робити не треба. І я не стала випробовувати долю. Апросто зрозуміла, що зрада—ще не кінець стосунків, а може, лише початок.

Джерело: "Моя сповідь №6(42) 2015"