Яка з тебе модель ? Ти ж - товстуха!

У душі я мріяла про подіум, а насправді потопала у власних комплексах.

Скільки себе пам`ятаю, я завжди була повною. Бабуся ніколи не вмовляла мене з`їсти ложечку "за маму" чи "за тата", а тільки мило усміхалася, коли її маленька внучка просила добавки, а потім ще чогось солоденького.

А що я — єдина дитина в батьків, то мені ні в чому не відмовляли, не перечили, бо дуже любили. Я не мала друзів, не могла нікуди сама вийти з дому. До магазину ходила тільки з мамою. Та що казати — навіть до школи мене водили до шостого класу. Однокласники насміхалися, а я тишком плакала в подушку.

Уявіть собі товстеньку дівчину, в окулярах, з коротким волоссям (мене стригли коротко, бо волосся було рідким), а обличчя вкрите веснянками. Що мені в собі подобалося, то це великі голубі очі! Я мріяла про велику сцену, любила співати та показувати моди перед дзеркалом. Коли нікого не було вдома, я витягала з шафи мамині підбори, одягала її сукні та ходила по кімнаті мало не півдня, уявляючи себе на сцені. Як я мріяла довести всім, що гарна та впевнена в собі! А головне — переконати в цьому себе та повірити у свої сили!

Якось на перерві моя однокласниця Оксана розповідала дівчатам, що записалася в модельну школу. "Нас там вчать правильно ходити, наносити макіяж, робити зачіску, — щебетала Оксана перед дівчатами, які слухали її з неприхованою заздрістю, — а після закінчення цієї школи нам видадуть диплом моделі. І я зможу брати участь у модних показах. А як пощастить, то ще й гроші заробляти". У мене все попливло перед очима: це ж моя мрія здійснюється у когось іншого! "А де ця школа?" — переборовши сором, спитала в однокласниці.

"Яка з тебе модель, Галько? Глянь на себе: ти ж товста і взагалі якась незграбна. А без окулярів ти бачиш чи ні? Та тобі й кілограми косметики не поможуть! — закінчила свій виступ Оксана, і всі однокласниці дружно засміялися. А я втекла з класу від ганьби та сорому в коридор і ще довго душилася слізьми.

Кілька днів я ходила сама не своя. Навіть мама помітила, що зі мною щось не те. "Ти часом не закохалася, доню?" — якось спитала мене перед сном. Я відмовчувалася, але матір не обманеш. І тоді, не витримавши, оповіла ту історію з модами. Мама тільки всміхнулася і сказала, що мрії мають здійснюватися, але треба докласти трішки зусиль. Якщо я готова до змін, то вона мені допоможе.

Мама слова дотримала. Ми стали в інтернеті шукати модельні школи для дітей та підлітків. Більшість з них брали на навчання лише з 14 років, а мені було дванадцять з половиною. Також потенційна модель повинна мати певні параметри: зріст від 170 см, худорлява, нефарбоване волосся, великі очі тощо. Аще нас зупиняли високі ціни! Віддати за місяць навчання майже три тисячі гривень навіть для моєї люблячої матусі було занадто. Я вже змирилася з думкою, що нічого з того не вийде, коли почула, що мама записує адресу модельної студії та каже, що завтра приведе мене назаняття.

Тієї ночі я довго не могла заснути: все думала, а якщо мене не приймуть туди, бо я товста та некрасива? Але всі мої страхи були марними. Власниця студії запевнила, що жодних вимог до дітей у них немає. Як не дивно, але я швидко знайшла спільну мову з іншими — тут були діти різного віку: від трьох до тринадцяти років. Мріючи про подіум, я навіть не здогадувалася, скільки всього треба опанувати. Саме на дефіле ми вчилися, як правильно ходити, тримати поставу. На заняттях з психології я зрозуміла, що треба навчитися полюбити себе такою, якою ти є, у всьому шукати позитивне. З часом мої комплекси почали потроху танути: я вже по іншому сприймала себе, мені почали подобатися мої веснянки, а надмірна вага зникала на заняттях з хореографії. А ще хореограф помітила, що я маю хорошу пластику та гнучкість. З подивом я відкрила в собі й акторські здібності.

У модельну студію я летіла мов на крилах. Викладачі ставилися до нас, як до подруг. Ми навіть ділилися з ними своїми таємницями. Тут не видавали дипломів, зате кожного місяця у нас відбувався новий показ мод. Де ми тільки не виступали: і на міських святах, і на конкурсах, і на фестивалях, двічі побували у столиці. І щоразу ти виходиш на сцену в гарній сукні з салону чи в одязі з модного бутику. Тепер на моїй сторінці у соцмережах безліч фото з наших показів!

Уже незабаром моє перевтілення неможливо було не помітити. Дівчата в класі вже не ігнорували мене, а запрошували до своєї компанії. Але найголовніше: на мене звернув увагу однокласник, який мені давно подобався. Якось Максим запропонував сісти разом за парту, потім провів додому і зізнався, що раніше не помічав мене, але тепер я дуже змінилася, від мене ніби йде якесь світло..

..Від того дня, як я прийшла в модельну студію, минуло півтора року. Не знаю, чи стану колись моделлю, але усміхненою, впевненою в собі дівчиною я вже стала. Тому раджу всім, кого "заїдають" власні комплекси, хто не задоволений собою і цілим білим світом, записатися у... модельну школу. От побачите, як різко зміниться ваше життя!

Галя М., 14 років

Джерело: "Моя сповідь №2(26) 2014"