Я - жінка а не віл!

Порадьте, як змусити чоловіка "встати з дивана"? Я втомилася все тягти на собі.

Ми одружені 12 років. Перші три він повністю утримував мене і сина, поки я перебувала у декреті. Потім я вийшла на роботу, але зарплатня у мене була вдвічі менша, ніж у Юрка. Він старався, щоб ми з синочком ні в чому собі не відмовляли, крім основної роботи, знайшов ще й підробіток. І я була щаслива, що у мене такий гарний чоловік, що він про нас дбає. А далі склалося так, що я з кожним роком заробляла все більше, а в Юрка почалися непрості часи. Щось там не ладилося у нього з начальством. Як наслідок, чотири роки тому чоловік взагалі звільнився. Шукав роботу, але щоразу працював по три-чотири місяці і знову звільнявся. То його колектив не влаштовував, тозарпла-ту невчасно платили. Я не докоряла, старалася поставитися до ситуації з розумінням. Врешті, у сім'ї так має бути, щоб люди підставляли одне одному плече, коли важко.

Але ось Юрій уже півтора року не працює взагалі. Спочатку його мучили докори сумління, що сидить на моїй шиї, а тепер, здається, перестали. Він зовсім роботи не шукає, виправдовується, що важко її знайти за фахом. Але Юрко — комп'ютер-ний дизайнер, невже такі фахівці не потрібні? Думаю, він просто заспокоївся: бачить, що ми виживаємо на мої гроші, і не дуже старається.

Але хіба це нормально? Гроші з неба мені не падають, кожна копійка дається важкою працею. Врешті, я втомилася все тягти на собі. Що, як завтра захворію або мене звільнять? Якми житимемо? Чоловіка, здається, це не дуже тривожить. Найгірше, що син підростає, бачить поганий приклад батька. Хоча чоловік не пиячить, не курить, до сина ставиться добре, до чужих жінок байдужий. Утім і по господарству не дуже поспішає мені допомагати, і всі проблемні питання в родині мушу вирішувати я.

Чому він такий пасивний і як це побороти без чвар і скандалів? Я хочу зберегти сім'ю. І хочу відчувати, що маю поруч надійне чоловіче плече. Врешті, я — жінка, а не вії!".
Таміла, 36 років, м. Чернівці

ОБГОВОРЮЄМО

• Соломія Крищук, піар-менеджер, 29 років:

—Чи не могло статися так, що на певному етапі спільного життя ви просто "задавили" чоловіка власним авторитетом? Хоч і були за його спиною, проте останнє вирішальне слово, мабуть, завжди було за вами. Нам, жінкам, це властиво: спочатку панькаємося зі своїм обранцем, усіляко догоджаємо, перетворюючи його фактично на дитину. А потім обурюємося, куди ж подівся той упевнений, сильний, уважний чоловік.

Усі ми хочемо, щоб чоловік нам догоджав, прислухався до наших бажань. І привчаємо його до цього раз за разом роками. А коли доводиться нагадувати, де лежать його шкарпетки, шукати вранці ключі від машини або гаманець, підігрівати суп, бо сам він плиту включати не вміє, — злостимося. Замисліться: якщо раніше він вас забезпечував, ходив у магазин, допомагав по господарству, а потім усе змінилося, то чому? Чи не без вашої допомоги?

• Анатолій Величко, системний адміністратор, 24 роки:

— А ви не намагалися говорити з чоловіком про цю проблему прямо і рішуче? А то знаєте як ви, жінки, умієте: спочатку мовчите, чекаєте, щоб ми здогадалися самі. Потім починаєте скандалити. А далі — плачете. Повірте, хоч як ми вас любимо, але нам важко здогадатися, що у вас на думці. Може, чоловік вважає, що ви — успішна і щаслива жінка, що ви тішитеся тим, що зуміли реалізувати себе і стати головною в родині.

Це не так? Тоді спокійно і виважено скажіть чоловікові про те, що вас хвилює, що не влаштовує. Без образ і емоцій, чесно й чітко. Без усіляких "бу-бу-бу", "ти мене не любиш", "зберу речі і поїду до мами". Не здивуюся, якщо чоловік запитає вас, чому раніше про це не говорили, чому терпіли. Ну і, все ж таки, вислухайте його аргументи. Поцікавтеся, чи влаштовує його таке життя, чи не хвилюється він з того, що випадає із соціуму і перетворюється на старого дідугана? Це має вплинути.

• Інна Даниленко, лікар-кардіолог, 44 роки:

— Мене цікавить: а яким був батько вашого чоловіка? Всі ми родом з тієї чи іншої родини, хоча не завжди це усвідомлюємо. Тому переважно кожна жінка так чи інакше наслідує приклад матері, а чоловік—батька. Навіть якщо ми кажемо: "Я нізащо не буду робити так, як мама", "Я ніколи не розумів свого батька", насправді ми себе обдурюємо. Бо модель поведінки формується змалечку. Якщо ваш свекор був пасивним, лінивим або ще гірше — питущим, сидів на шиї у дружини, то навряд чи ви зможете вплинути на свого чоловіка. Доведеться або терпіти таким, який він є, або розлучитися.

• Мирослава Струк, приватний підприємець, 53 роки:

— Розповім вам цікаву історію. Кілька років тому я їздила на відпочинок аж до Нової Гвінеї. Одного дня нас возили на екскурсію до аборигенів — племені чамбулі. Те, що я там побачила, і шокувало, і насмішило мене водночас.

Уявіть собі плем'я, десь 30 жінок і приблизно стільки ж чоловіків, здебільшого молодих. Коли ми приїхали, жінки розвантажували човни з рибою. Виявилося, вони щойно повернулися з риболовлі і тепер розподіляли між собою їжу. Одні з них носили важку ношу у хатини, інші розводили багаття, дехто тягнув величезний чан і носив воду. А хлопці тим часом і не думали їм допомагати. Одна група ганяла м'яча — щось на кшталт нашого футболу. Хтось хропів у сплетеному з листя гамаку. Кілька молодих юнаків... плели вінки з екзотичних квітів і прикрашали ними своє довге волосся. Один з них, до речі, підійшов до нашої групи туристів і явно почав загравати зі мною. Жестами показав, що йому подобається моє намисто з моравського скла, просив подарувати.

Екскурсовод пояснив: у цього племені такі традиції, що жінки працюють, виконуючи навіть найважчу роботу. А чоловіки чамбулі чекають, допоки їх нагодують, дадуть їм одяг. Навіть сексуального партнера жінка вибирає тут собі сама — він не має права голосу. Все, чим цікавляться чоловіки, то це балачками, іграми, своєю зовнішністю. Жінки вважають їх легковажними і нетямущими, їм не довіряють нічого: ні багаття розвести, ні дров наносити, ні тим паче за дітьми наглянути. Єдина функція, яку хлопці виконують, — це продовження роду. Але ніхто не робить з цього трагедії, просто у племені такі звичаї, що укоренилися тисячоліттями.

Розкажіть про це плем'я своєму чоловікові. Запитайте, хто ж він: українець чи чамбулі? По щирості, дівчата, іноді мені здається, що більшість наших чоловіків мають якісь гени від тих аборигенів. Ми по заробітках їздимо, дітей на собі тягнемо,а вони — або з друзями на пиво, або до чужих жінок під спідницю. Просто біда!

• Андрій Пивоваров, художник, 49 років:

— Важливо зізнатися самій собі щиро: а може, ви самі боїтеся успіху свого партнера? Тривожитеся, що стане він успішним, видним, заможним, то й почне задивлятися на інших, украде його якась молодиця з родини. Може, усередині вашої душі живе страх, який змушує "гальмувати" ініціативу вашого чоловіка? Чи готові ви жити поруч із рішучим, самостійним партнером? Бо ж недаремно кажуть: чоловіка робить жінка. Та, яка живе з внутрішнім страхом, що її покинуть, підсвідомо робить усе, аби чоловік перестав розвиватися. Проаналізуйте свої стосунки за всі ці роки і дайте щиру відповідь: так це чи ні?

• Галина Славінська, косметолог, 31 рік:

— Як на мене, це дуже принизливо: і заробляти самій, і догоджати постійно. Навчіть чоловіка поваги до себе. Змусити встати його з дивана не так вже й складно: просто перестаньте купувати йому улюблене пиво, поповнювати інтернет, оновляти гардероб, давати кишенькові гроші. Йому нічого не залишиться, як стати "дорослим хлопчиком" і навчитися дбати про себе і родину.

Джерело: "Моя сповідь №6(30) 2014"