"Я виношу дитя, а він ходить до іншої"

Пишу ці рядки, а в серці — біль і безмежний розпач. Завжди думали, що я кохана дружина і любляча мама. Я виконувала всі забаганки чоловіка, працювала не накладаючи рук. Хотіла, щоб у моїх дітей був завжди достаток матеріальний і духовний. Я дуже люблю сімейний затишок. Мені так хочеться домашнього тепла, хочеться знати, що мій дім — це моя фортеця. І вдома мене ніхто не скривдить, навпаки, потішить, приголубить, розрадить.

З чоловіком ми ніби добре жили. Нам заздрили, зрештою, всій досі, напевно, думають, що в нас все гаразд. Та це не так. Мій чоловік мене зрадив. Зрадив тоді, коли я виношую третю дитину, і мотивує це тим, що я не задовольняла його, як належить: Хіба справжній чоловік так вчинить?

Зараз я стою на роздоріжжі й не знаю, що мені робити. В мене навіть були думки про самогубство, але мене тримають тут мої діти, яких я дуже люблю. Заради дітей я просила його, щоб схаменувся, він мені все обіцяє, що більше так не буде робити, але при першій ліпшій нагоді їде до неї. Вона знає, що в нього дружина вагітна, та кличе його до себе. Нічого її не стримує. Я читаю, які вона пише есемески: "Коли ти її кинеш і прийдеш до мене?", "Чи довго чекати?". Я до неї дзвонила і пробувала поговорити, але все повторюється знову ізнову.

Я живу в невістках і не маю куди подітись, не маю свого житла. Якби я мала свій дах на головою, давно б мене там не було. Я в глухому куті. Мені здається що нині гроші вирішують усе. Щоб назбирати на квартиру, мені треба, напевно, років десять, і допомоги чекати нізвідки, Я задумуюсь, за що мені це, і не знаходжу відповіді. Чому моя дитина ще в лоні, а вже страждає. За час вагітності я не набрала жодного кілограма, а навіть схудла. Не знаю, як далі бути. Хочеться, щоб це був тільки страшний сон...

Наталя Т., Львівська обл.

Джерело: "Моя сповідь №5(29) 2014"