ВІРНИЙ - НЕВІРНИЙ

Марина була переконана, що її Михайло - вірний чоловік, ніколи не зраджував і не зрадить її.

- Мій Михайло, дівчата, вже такий, що жодної молодиці на грішне діло не намовить, - заявила якось на жіночих посиденьках Марина. - Хіба, може, яка сама так міцно вчепиться, що не "відіб'ється". Його не поштурхай у бік, то так і проспить цілу ніч.

Аж тут стара бабця обізвалася:

- Ти, Марино, поцікався, чий син росте у Варки Роликової.

- Як чий? Варка має чоловіка, тож чий син може бути?

- Чоловік є, але діток аж десять років у них не було. А тут десь узявся Василько. Вилитий твій Михайло.

- Я вас слухати навіть не хочу.

- Як знаєш, Марино. Я тобі сказала те, що все село знає.

Однак Марина на бабусині слова не зреагувала. За півроку в сім'ї Марини

сталася біда: тяжко захворіла донечка. Люди порадили поїхати до ворожки: вона може долю прочитати і сказати, погоджуватись на операцію чи ні. Марина й поїхала. А бабка каже: "З донечкою все буде добре. Операції не потрібно робити. Із віком переросте - і здоровою зростати, ме. А за чоловіка не переживай, хоч і має сина на боці, тебе кохає, і сім'я для нього - найдорожче".

Ось тут Марина і стривожилась.

А коли повернулася додому, пішла до крамниці, накупила солодощів і подалася в кінець села, де проживала її суперниця. Зайшла до хати й одразу побачила хлопчика, надзвичайно схожого на її Михайла. Його мама несміло спитала:

- Чого прийшла?

- На відвідини. Мій чоловік не приходив, то я вирішила, як і годиться, до родички прийти. Хоча трохи й пізно, хлопець уже, бачу, величенький, але ліпше пізно, ніж ніколи.

Й почала Марина із сумки ті солодощі витягувати і на стіл викладати. Коли вийняла все, мовила:

- Чоловіка мого, либонь, шанувала, за стіл запрошувала, наливала, щебетала біля нього. А мене ображаєш. Я ж по-людськи до тебе, з хлібом, із гостинцями. Накривай стола, чого стоїш, мов вкопана? - Вже сердито наказала Марина.

І Варка неохоче, але накрила стіл. Поставила пляшку, закуску і запросила гостю до столу. Марина дізналася від неї, напевно, саме те, що хотіла: це вона, Варка, її Михайла звела, у ліжко декілька разів затягнула.

Марина повернулася додому напідпитку. Чоловік здивувався, бо у такому стані ще не бачив її.

- Ти де була? - спитав сердито.

- У твоєї Варки, - відповіла. - Ходила сина твого провідувати.

У Михайла аж щелепа відвисла від почутого. Він ні сном ні духом не відав, що Марина знає про його походеньки, тож не мав що сказати у відповідь. А вона її й не чекала, повідомила, що розлучатиметься з ним.

Марина, хоча й говорила так, та знала: чоловік від неї нікуди не піде. І не пішов. Злякався. Був добрим чоловіком, а став і ще ліпшим.

Джерело: ": Життя. Історії №14 (170) 2014"