Він хоче, а я боюсь

Після пологів я уникаю любощів із чоловіком.

Мені заборонили після кесерового розтину кохатися два-три місяці. Я й не помітила, як пролетів той час.

Була вся у турботах про малятко. Не до сексу — мені б виспатися. А чоловік терпляче чекав.

І ось настав цей вечір. Ми були радісні й схвильовані, як старшокласники, у яких все буде вперше. Чоловік приволік цілий оберемок квітів, назапалював десяток свічок — аж смішно було від тієї романтики. Але нічого не вийшло. Тобто чоловік був на висоті. А от я, крім дикого болю і якогось іншого, поки що незрозумілого мені почуття, нічого не відчула.

Потім, кохаючись із ним, стала потихеньку розуміти страшну річ: чоловік стає мені бридким! Вибачте за такі подробиці, але раніше нас шалено тягнуло одне до одного: часто, несамовито, і я хотіла його з ранку до вечора. А тепер при словах: "Сонце, пішли "швиденько", поки Дмитрик спить", — охоплює відчуття відрази. Що ми, вибачте на слові, собаки, щоб "швиденько"? Я розумію, чоловік на роботі втомлюється, і спільного вільного часу в нас тепер дуже мало. Але ж це не означає, що слід до мене ставитися, як до якогось бездушного предмета!

Ми більше не кохаємося — у нас Механічний, одноманітний "статевий акт". Ніякої прелюдії, ніякої ласки, ніжних слів. Покористувався п'ять-сім хвилин, цмокнув у щічку, відвернувся, заснув. А мені не те що неприємно — навіть боляче. Я розумію: він молодий здоровий мужчина, йому хочеться. Вже й казала, що неприємно, натякала, читали разом статті для молодих батьків.

Всюди пишуть, щоб відновити інтимне життя після пологів, потрібні особливе терпіння, увага, ніжність. Треба допомогти мені відкритися, розслабитися. А не штурмувати мене з наскоку, як Суворов Альпи! Читає, слухає, киває, угукає. І знову за своє. Чи не розуміє, чи йому байдуже?

Тоді думки в мене лишень про те, як підлаштуватися, щоб не так боліло... І хай би вже швидше все закінчилося. Замість задоволення маю тепер тортури, замість спокою — клопіт.

Найстрашніше, що секс із рідним чоловіком став мені не тільки неприємним—я почала боятися близькості! Часом уві сні він торкається до мене рукою або ногою — а мене аж підкидає! Це ж ненормально: соромитися і боятися власного чоловіка! Не можу при ньому ходити в білизні, не можу при ньому перевдягатися. І шва свого після кесаревого я дуже соромлюся. Я навіть в губи не можу його цілувати.

Мене лякає моє ставлення до колись коханого чоловіка. Він для мене тепер, як сусід по комунальній квартирі, — гнітюче чужий, і нікуди не подінешся від його присутності. Порожнеча в серці—ніяких емоцій і почуттів до Романа не залишилося.

Маячня якась! Чи це Ромко так змінився, що я його не впізнаю? Або, може, в мене після вагітності та пологів гормони зашкалюють? Висновок поки що один — чоловік мені огидний. Тішу себе думкою, що це все ж гормони, плюс післяпологова депресія. Що скоро ця омана мине, і я знову любитиму його щиро, як раніше. Боюся, порвавши з ним у такому стані, втратити найдорожче в житті! Тому зціплюю зуби й не даю волю істериці. Тільки скільки ж чекати? Я хочу, щоб все у нас було, як раніше...

Роксолана X.

Джерело: "Моя сповідь №4(28) 2014"