В Ізраїлі я відсудив свої гроші

"Я майже сім років проживав на Святій землі. Працював я вІзраїлі у соціальній службі, доглядав інвалідів і літніх людей. Робота фізично неважка, але потрібна витримка й особливий підхід дохворих.

Якось працедавець не хотів мені заплатити відпускні й оздоровчі. Тоді я звернувся до суду, і через рік мені виплатили заборговане в трикратному розмірі. Я був дуже здивований, що громадянин України в Ізраїлі виграв суд. Наступні працедавці, коли про це дізналися, ставилися до мене чесно.

Пізніше я працював в інтернаті, доглядав інвалідів, від яких відмовилися матері. Запам'яталася мені робота в будинку для старих людей — це як санаторій для них, там я працював санітаром. Тривалість робочого дня — десять годин. В Ізраїлі старим людям не дають померти, навіть коли людина не може їсти. Такі дідусі чи бабусі живуть ще 10 —15 років. Не дивно, що тут, за статистикою, середня тривалість життя жінокі чоловіків — 82 роки. У вихідні і під час відпустки я здійснював екскурсії святими місцями.

Якось під час роботи в місті Афор-Саба я познайомився з пані Генею. Вона родом була з Борислава. У роки Другої світової війни опинилася в монастирі, монахині переховували єврейських дітей. Вечорами пані Геня розповідала про воєнні жахіття. Після війни пані Геня імігрувала до Ізраїлю.

Одного разу, коли всі домашні полягали спати, пані Геня покликала мене до комори. Там у куті на полиці стояла статуя Матері Божої. Сказала, що то їй дали в монастирі. І куди б вона не їхала, завжди бере зі собою ту фігурку Діви Марії, бо впродовж життя Мати Божа її охороняє. Я спитав, чому вона не поставить Матір Божу в своїй кімнаті, а пані відповіла: "Навіщо, аби всі нехристияни знали, що я маю в серці?"

Василь Гульгун, смт Куликів, Львівська обл.

Джерело: "Моя сповідь №3(27) 2014"