Трійка, сімка, туз!

Я докотився до того, що програв у карти дружину.

"Цю партію ти теж програв. Маєш три дні, щоб розрахуватися," - ці слова роками лунають у моїй голові. Спочатку намагався вигнати їх алкоголем, платними поцілунками й любощами повій. А згодом думав що за гратами, куди мене закинула доля, в ізоляції від світу, нарешті позбутися надокучливого спогаду.

Та ні... Задоволене обличчя мого суперника — у бізнесі, в картах, а згодом і в особистих стосунках — постає переді мною кожного дня:"Маєш три дні!".

Мушу зізнатися: відколи себе пам'ятаю, ніколи і ні в чому не був першим. Вчився посередньо, жодних талантів за собою не помічав. Та й назвати себе працьовитим і наполегливим було б брехнею.

У моєму житті було дві пристрасті. Одна з них — карти. Усе почалося у старших класах. Замість того щоб сидіти на уроках, ми з хлопцями втікали до закинутих будинків. Там пили смердючий самогон, смалили цигарки без фільтру і грали в карти. Грошей не мали, тож ставили те, що знаходили у кишенях. Цупили різні дрібниці з дому. А якось хтось із старших "друзів", що вже мав за плечима тюремний досвід, запропонував, аби той, хто програє, "взяв" уночі ятку місцевого бізнесмена.

Ця крадіжка стала моєю першою "справою". Тоді, коли втікав з повною торбою пляшок і сигарет, вперше відчув гордість за себе: "Я це зробив!" Відтоді почав жити подвійним життям. Для вчителів і батьків залишався посередністю, а ввечері, коли сідав за карти чи йшов на "справу", почувався як риба у воді.

Інша моя пристрасть—однокласниця Ірина. Перша красуня у нашому райцентрі відхилила залицяння кількох місцевих "мажорів", бо вибрала мене. Ірина взялася опікуватися мною, інакше й не назвеш її ставлення до мене. Не відсахнулася від мене навіть тоді, коли у суді пролунав мій перший вирок за крадіжку. Дочекалася з в'язниці й погодилася вийти за мене заміж. Єдине, що просила, — відцуратися друзяк і колишнього життя. Я обіцяв, клявся, але робив своє.

Тоді, у середині 90-х, заробляв я легко: наша "бригада", де я був рядовим бійцем, тримала під контролем торгівлю в містечку. Гроші текли рікою. Я придбав квартиру, пригнав користовану машину. Вистачало і на гру. Тоді в мене була біла смуга — вигравав досить часто, а це ще більше підігрівало азарт. Від Ірини ховався, але вона здогадувалася. Дружина працювала вчителькою молодших класів, а на вигляд—наче дівчина з обкладинки глянцевого журналу. Коли ми прогулювалися разом, чоловіки супроводжували Ірину захопленими, а мене заздрісними поглядами. Та й мої друзі не раз закидали, мовляв, пильнуй Ірку, ато залишишся сам. Я сміявся, бо вірив їй більше, ніж собі самому.

Коли пачка "зелених", схована у найдальшому закутку, стала доволі грубою, я придбав ятку. Якраз тоді й познайомився із Сергієм. Я був лише початківцем, а Сергій уже добряче "розкрутився". Чого тільки його "БМВ" була варта! Тоді я захоплено дивився, як він веде справи, як вирішує проблеми. "Мужик з характером!" Так, я хотів стати таким, як він, не тулитися у "хрущовці" та не їздити пошарпаною "Ауді". Виявилося, щоу нас спільне захоплення — карти, і ми потоваришували.

Уже згодом я дізнався, що Сергій вишукував таких, як я.

Втирався у довіру, шукав вразливі місця й обдирав жертву як липку. А тоді я ні про що не здогадувався. Слухав Сергієвих порад, майже весь свій вільний час проводив з ним за картярським столом. З Іриною почалися сварки.

Мені не щастило — програш за програшем. Я позичив у Сергія грошей. Умови були драконячими—під заставу квартири і машини. Гірко, але всю суму з позиченого я програв своєму ж кредиторові. Сергій не наполягав на поверненні боргу, тепер я розумію: гачок мав бути міцним, аби я не зірвався. А потім настав той вечір...

...Спочатку за столом нас було четверо. Грали на дрібні

суми, так, для розігріву перед великою грою. Хоч я розумів, що великі ставки мені робити просто нічим, зупинитися не міг. Мене охопило якесь шаленство. Сергій бавився — кілька разів програв мені. Тих кількасот "зелених" тадобряча порція алкоголю так забили мені памороки, що коли Сергій поставив на кін документи на квартиру і машину, які я переоформив на нього як гарантію повернення попереднього боргу, і запропонував мені ризикнути яткою, я не вагався ані хвилини. Так мій бізнес, про який я так довго мріяв, перейшов у власність суперника.

Я сидів приголомшений. Сергій засміявся: "Можеш відігратися й повернути все". "Як? Я не маю що поставити". "У тебе є дружина. Постав її на кін, натомість я ставлю і квартиру, і машину, і ятку. То як?" Спершу я не повірив почутому. Ірку? Мою Ірку на кін? Ні! "Ги, ви й так останнім часом живете як кіт із собакою. Думаєш, ніхто не знає, що ти вчащаєш до хвойд, а додому тижнями не приходиш? Подумай добре", — він говорив і говорив. Так, Сергій вмів переконувати. І я раптом розгнівався на Іру за її прискіпування, постійні нотації. Вигукнув: "Ставлю!"

..."Цю партію ти теж програв. Маєш три дні, щоб розрахуватися". Я почув Сергія наче крізь туман. Він сидів навпроти і задоволено усміхався. Я вийшов з бару і ходив містом до ранку. Я хотів вкоротити собі віку, але не вистачило сміливості. Але й підійти до Ірини зі словами "Я тебе програв у карти" теж не наважився. Я зробив так, як могла вчинити лише ница, підла людина й боягуз: попросив знайомого забрати з квартири закордонний паспорт і трохи грошей. Іра ще випитувала у нього, чи зі мною все гаразд. Того ж дня я гайнув до Польщі.

Зате рідне місто роками смакувало плітки про продовження цієї історії: через три дні Сергій приїхав забирати борг. Він розказав Ірині про те, що я програв усе майно, назичив грошей і врешті програв дружину. Після того Сергій зізнався Ірині, що закохався у неї з першого погляду і що хоче з нею одружитися. Сказав, аби вона не поспішала, і хоч би яке рішення прийняла, образи на неї не триматиме.

Ось так! І Ірина прийняла його "благородну" пропозицію, бо я для неї став ніким... Сергій подбав про те, щоб нас швидко розлучили. Згодом вони виїхали до США, і після того злощасного вечора я жодного разу не бачив колишню дружину. Від знайомих знаю, що у Штатах подружжя відкрило невеличкий ресторан, Ірина народила трьох дітей, а Сергій носить її на руках.

А моє життя пішло під укіс. За крадіжку знову сів за грати. Тепер у мене нічого немає у житті, нічого...

Андрій

Джерело: "Моя сповідь №6(30) 2014"