Пиріг з яблуками

Коли я підсипала своєму чоловіку "зілля кохання" він мене покинув.

...Я була молода і зовсім не обділена увагою хлопців дівчина. Ой, хто тільки за мною не упадав! Кавалери часто навіть чатували біля нашого будинку, чим дуже гнівили мого брата. "Та вже вибери собі якогось одного. Що вони тут табунами ходять? До старості так гулятиме?" - сварився брат.

А як я могла вибрати когось, якщо я кохала Андрія?

Високого, поставного, красивого та доброго Андрія, який був... найближчим товаришем і вірним другом мого брата.

Андрій, як і брат, був старший від мене на чотири роки. Закохалася я в нього ще у школі, коли він якось ішов до нас додому навідувати хворого брата, бо той пропускав уроки. Тоді Андрій допоміг мені нести Шкільний портфель і став у моїх очах героєм (хай як смішно не звучало).

Але ніякої уваги Андрій на мене не звертав. Інколи мені здавалося, що дівчата його взагалі не цікавлять. Принаймні я ніколи його з дівчиною не бачила.

Брат мені спокою не давав. Батьки теж дорікали, що пора заміж йти. І я вирішила: 25 років уже, скільки можна чекати? Треба діяти. У бабусиному селі, куди мене часто відвозили на літо, жила баба-ворожка Євдокія. Ходили до неї люди з усякими болячками та бідами. Ну от і я вирішила піти й дізнатися, як мені зробити так, щоб Андрій полюбив мене та заміж покликав.

..."Кажеш, приворожити хочеш. А знаєш, що то — гріх великий?" — запитала мене баба, коли я розповіла, з чим приїхала до неї. "Та який ж то гріх,як я його щасливим зроблю? Бабо Євдокіє, ну допоможіть мені", — попросила я.

Баба Євка дала мені пучечок якоїсь сухої трави. "Перемелеш, додаси до їжі, якою пригостиш коханого. Полюбить тебе. Нікому про те не розказуй. Бо як тільки скажеш вголос, чари одразу спадуть. Тільки ж як будеш жити, знаючи, що силою до себе прихилила?" — на ці питання баби Євдокії я вже відповідати не стала.

..."Ви така гарна пара! Щастя вам, молодята!" — вигукували гості на нашому розкішному весіллі. Андрій на руках мене носив. Я дуже дивувалася, як швидко вплинуло зілля, бо після того як пригостила Андрія яблучним пирогом із "секретним" компонентом, він уже наступного дня зізнався моєму братові, а потім і мені, що кохає мене.

За рік ми побралися. Батьки подарували нам окрему квартиру в місті. На весільні гроші ми купили машину. І все було б у нас чудово. Якби...

Часто мені снилася баба Євдокія. "Тільки ж як будеш жити, знаючи, що силою до себе прихилила?" — казала вона уві сні, стоячи біля нашого ліжка. Я прокидалася. Змову засинала. Знову прокидалася. А вона приходила до мене в снах все частіше. І щоразу запитувала те саме.

"Андрію, а ти справді мене любиш?"—це питання в нашій щасливій сім 'ї стало вже традиційним замість "доброго ранку", "гарного дня" та "я тебе кохаю". Андрій спочатку пристрасно відповідав: "Я обожнюю тебе". Потім почав віджартовуватися: "Здається, таки справді". А потім і взагалі нічого не казав. Ну якби вам щодня ставили це запитання, ви через місяць, напевне, теж перестали б відповідати.

Я почала підозрювати чоловіка у зрадах. А що? Якщо я змогла його причарувати, то що заважає якійсь іншій підсипати йому "любовного зілля? " Я божеволіла. Замість того щоб готувати чоловіку вечерю, шпигувала за ним. Дивилася, коли і з ким він виходить. Я читала всі есемески в його телефоні і навіть переглядала електронну пошту, пароль до якої дізналася обманом. Підслуховувала всі розмови, якщо хтось телефонував йому, коли він був удома, і часто перевіряла його кишені.

"Ну що з тобою робиться? Хіба я даю якийсь привід, щоб ти сумнівалася у моїх почуттях? Може, я мало уваги тобі приділяю? Може, я щось не так роблю? Ну чому ти така підозріла і невпевнена?"—питав мене чоловік після того, як я вкотре влаштовувала скандал через те, що в нього, очевидно, є коханка.

"Силою до себе прихилила!" —не йшла з моїх снів баба Євка. І я знову й знову "пиляла" свого Андрія. Через кілька місяців таких докорів, перевірок і скандалів Андрій не витримав і покинув мене.

На розлучення подавати не став. "Тільки я не можу більше жити з тобою. Я ніби не додому після роботи повертаюся, а в пекло. Ніби не до коханої жінки йду, а до чужої якоїсь. Що ж із тобою сталося, моя Оксаночко? Напевно, без мене буде тобі краще", зі сльозами на очах промовив мій чоловік і зачинив за собою двері.

І я лишилася одна. Дивно. Але баба-ворожка зникла з моїх снів разом із чоловіком, який зник з мого ліжка, з моєї квартири і з мого життя. А що зоста лося? Нічого. До мене перестали приїздити батьки. Друзі не брали слухавку, коли я телефонувала. Не залишилося нікого. Тільки випивка. Я допилася до того, що могла по кілька днів не виходити з дому.

Якоїсь ночі чи то ранку (не дуже я пам'ятала) знову ворожка мені наснилася. "Гріх! Гріх великий на душу взяла!" — кричала на мене баба Євдокія. І знову почала приходити в мої сни чи не кожного разу, коли я засинала. "Та що ж ти хочеш від мене?" — крізь сон питала я.

Нерви не витримували. Вирішила звернутися по допомогу до лікарів. Та, йдучи до лікарні, чомусь біля церкви зупинилася. Зайшла. Якось так спокійно стало, що вирішила трішки побути у храмі. "Коли я востаннє до церкви ходила? — не могла пригадати я. — Напевне, ще в день весілля.

Раптом до мене підійшов старенький священик. "Щось тебе мучить, дитино? Бачу, дуже гризешся чимось", — сказав. І я, сама не розуміючи чому, попросилася до нього на сповідь. Сивий священик слухав мене уважно, не перебиваючи. Коли я замовкла, трохи помовчав і запитав: "Ти каєшся в тому, що зробила, чи переживаєш тільки за те, чи чоловік тебе насправді любив, а чи затуманений був?" І я покаялася. Бо нарешті зрозуміла, що саме їло мою душу. Я не чоловіка звинувачувала. Я себе винила в тому, що колись звернулася до ворожки. Прощаючись, священик сказав мені: "Маєш знайти свого чоловіка і все те, що нині казала мені, розповісти йому".

Знайти Андрія було неважко. Та коли я тверезими очима подивилася на себе в дзеркало і побачила, на що перетворилася, шукати його не стала. Пити я перестала. Взагалі. Влаштувалася на роботу і намагалася почати нове життя. З батьками помирилася, але в бабусине село так і не їздила. Страшно було бабу-ворожку зустріти. Натомість почала щонеділі ходити до церкви і просити пробачення у Бога. Та якось... Якось на ринку зустріла свого Андрія. Ми обоє й далі ходили купувати продукти на той самий базар. "Гарно виглядаєш. І це правда. Можеш не перепитувати", — мовив мій чоловік. "Дякую", — тільки і змогла відповісти я та швидко попрямувала до виходу.

Не знаю, що мене зупинило, але я повернулася і запропонувала Андрієві випити кави. Мій чоловік завжди вмів говорити, тому я лише слухала про його успіхи на роботі, а сама майже нічого не говорила. "Ще наша компанія розширюється, і я переїду жити в іншу область", — казав Андрій. І тутя його перебила. "Ти мене любив, бо я тебе приворожила?" — на одному подиху випалила я і відвела погляд убік.

"Що? Я щось не дуже зрозумів", — ошелешено витиснув із себе Андрій. І я все йому розповіла. Як закохалася у нього ще в школі. Як потайки підглядала, коли вони з братом складали літачки. Як після закінчення школи мучилася, коли він не звертав на мене уваги. І як ходила до баби Євки і нагодувала його пирогом із "приворотним зіллям".

Моя розповідь була дуже емоційною. Я згадувала про страшні сни, про ті докори і сумніви, які мене мучили. "Ти не любив мене по-справжньому. Це все був обман. Я тебе приворожила",—повторювала я. І коли перестала говорити, дуже боялася, що Андрій встане й піде.

Він сидів із незворушним обличчям. Коли я замовкла, Андрій... широко усміхнувся. "Але ж ти і дурна, жінко. І всі ті сварки були через те зілля? Я ж тебе кохав ще зі школи. Я не так до брата твого приходив, як тебе побачити. Причому тут ворожка якась? Ти підсипала мені тої трави вже через багато років після того, якя в тебе закохався",— сміючись на всю кав'ярню, сказав мій чоловік.

"Думаєш, я з ввічливості тоді твій портфель додому ніс? Та я годину чекав біля школи, коли в тебе останній урок закінчиться. А потім вигадав, що хочу твого брата хворого відвідати. Все лише заради того, щоб з тобою трішечки часу провести, — казав далі Андрій. — Просто ти була сестрою мого товариша, і я соромився тобі у всьому зізнатися. Та й боявся, що твій брат буде гніватися на мене. Анаважився лише, коли він сам сказав мені, що ми були б гарною парою. Дурненька ти моя. Причарувала вона мене. Ха-ха", — сміявся Андрій.

...Ми не зійшлися одразу після тієї розмови. Андрій таки мав на мене образу за те, що я не довіряла йому, за те, що обманювала й підозрювала його. Та того самого дня, коли розповіла йому всю правду, я пообіцяла йому і собі завжди довіряти й ніколи не обманювати.

За кілька місяців ми знову стали жити разом. Потім у нас народилася донечка. Коли вона мене не слухала, Андрій казав: "А ти їй зілля чарівного у кашку підкинь, може, слухнянішою стане". Я трохи ображалася, та чоловік одразу додавав: "Або просто поясни їй, що так робити погано. Це буде дієвіше".

Я щотижня ходжу до церкви. До тієї самої, де зустріла того сивочолого священика. Я дякую Богу за те, що він не відвернувся від мене після того, як я звернулася до ворожки.

І коли моя донька виросте, я обов'язково розповім їй цю історію і теж навчу вірити. Вірити не в темні сили й ворожіння. А вірити в добро, у Бога і в людей довкола.

Оксана, Закарпатська область

Джерело: "Моя сповідь №4(28) 2014"