Прощала, прощаю, прощатиму

"Він тебе зраджує", — кричала подруга. Мені надсилали фотографії та відеозаписи — докази. А я їм не хотіла вірити...

...На столі у кухні знову квіти. Скромний букетик пролісків. Але саме такі я люблю. А коханий клопоче біля плити, варить каву. Жартує, запрошує ввечері у ресторан. І я піду! Одягну червону сукню, зроблю зачіску. Ми будемо танцювати під романтичну музику — і хай усі заздрять від заздрощів!

Він обіймає мене і легенько цілує в плече. А я згадую, як уперше його побачила.

ЙОГО ЛИШЕ ЦИФРИ ЦІКАВЛЯТЬ!

Директор нашого підприємства надумав висуватися у народні депутати. Я та ще кілька дівчат із PR-служби мали сприяти його розкрутці у пресі й організовувати різні промоційні заходи: благодійні акції, зустрічі з виборцями, вечірки для місцевої еліти...

На одній із таких акцій до мене підійшов серйозний молодий чоловік. У костюмі, з галстуком, біла напрасована сорочка, якісь папери в руках. Молодик вилив на мене тонну критики. Мовляв, усе неправильно організовано, не ті тези підкреслено, не так викладено, кандидат неправильно вбраний, людей не тих запросили! Якщо ж хочемо добитися успіху — треба все перевертати з ніг на голову. І почав показувати мені різні викладки, результати соц-досліджень, плани дій. Ау мене вже голова крутилася від шампанського. Я не сприймала його слів, тільки ситуацію: гарний хлопець мене не хоче, я його не цікавлю як жінка!

Наступного дня він подзвонив. Приніс свої викладки в офіс. Мені дуже хотілося висміяти його ідеї, бо він знову розмовляв зі мною так, як з особою без статі. Навіть оком не повів на моє декольте у блузці. Однак до кабінету зазирнув директор. І почув, про що ми говоримо. Зацікавився. І через день Дмитро вже мав статус його помічника. А потім — і помічника народного депутата, бо плани таки спрацювали.

До того часу ми вже добре познайомилися, часто співпрацювали. Дмитро справляв враження людини серйозної і відповідальної, ділової і наполегливої. Здавалося, на першому місці для нього —кар'єра. А на особисте не лишається ні часу, ні емоцій. Дівчата постійно крутилися довкола нього, намагалися сподобатись. На шию вішалися, та він не зважав. Через це навіть поповзли чутки про його нетрадиційну орієнтацію...

Та на гулянці після перемоги на виборах виявилося, що це не так. Дмитро нарешті розв'язав вузол галстука, випив вина... І запросив мене танцювати! А потім ми жартували і шепотілися, курили у коридорі, я сиділа на підвіконні, а він обіймав мої коліна...

Зранку, коли ми прокинулися в моєму ліжку, він читав мені вірші, а потім пік млинці на кухні. Я тішилася ним, наче таємним знанням, — таким серйозного й ділового Дмитра ніхто не бачить! Такий він — тільки тут, зі мною! Уже до вечора ми вирішили, що будемо жити разом. Дмитро швиденько перевіз речі — кілька горбинок з одягом та книги — із квартири друга, в якій мешкав після університетського гуртожитка.

Пам'ятаю, наступного дня моя подруга, дізнавшись про такий поспіх, співчутливо повчальним тоном почала висловлювати припущення, що я для Дмитра — просто вигідний варіант. За квартиру можна не платити, за секс також, а як бонус — зв'язки мого батька у бізнесових та політичних колах. Саме за татовою протекцією мене брали на роботу, всім відомо, що у місті важить це прізвище... Я за такі слова на неї страшенно образилась. Поживемо — побачимо. Якщо не складеться любов, просто розбіжимося...

Я ПОТРАПИЛА У КАЗКУ

Але любов склалася. І я пишалася, особливо коли раз у раз перехоплювала спрямовані на нас погляди. Так, мій. Так, це я перу йому сорочки, а він варить мені каву. Мій — нікому не віддам!

Та одного дня ідилію було порушено. У своїй електронній пошті я виявила анонімного листа від незнайомого абонента, у якому поливали брудом мого Дмитра, мовляв, він мене регулярно зраджує, у Києві в нього коханка. Звісно, я не повірила. Показала Дмитрові, разом посміялися. Та на завтра у скриньці чекав новий лист. Фотографії — Дмитро та якась білявка ідуть вулицею, сидять у кафе, цілуються біля під'їзду...

Серце завмерло й упало у п'яти. Ледь дочекалася приїзду коханого додому. Показала йому знімки, аби влаштувати скандал. А він і на мить не здивувався. "О, цежТанька! — заявив. — Ми з нею два роки тому зустрічалися! Бачиш, у якому я светрі на фото? Та я його вже давно не ношу! Це хтось просто старі архіви відкрив. Чи ти мені не віриш?"

"Вірю! Вірю!" — гаряче і з полегшенням скрикнула я. Листів із тієї поштової адреси я більше не читала — видаляла відразу. Навіщо перечитувати брудні плітки?

Помаленьку ми відкрили власний бізнес — під депутатським покровительством справи пішли добре. Дмитро часто їздив у відрядження країною. Тож коли чутки про те, що він зраджує, почали поширювати близькі знайомі, я знову не повірила. Тим більше, "покази свідків" не збігалися. Одна подруга бачила його в ресторані з рудою, інша — як він вів до сауни брюнетку, однокласниця цікавилася, чи не моя сестра — така ж чорнява і синьоока — сідала з Дмитром у літак, а він її валізку ніс.

Я розповідала йому, а він то сміявся, то ображався. Мовляв, навіщо знову переймаюся дрібницями. У сауну він не ходить ніколи — бо має проблеми із серцево-судинною системою. У літаку справді допомагав якійсь жіночці покласти валізу на поличку, а потім спілкувався з нею під час польоту. У ресторані, може, й був—у справах із ким тільки не доводиться обідати! Ймовірно, та руда—то була заступник директора наших постачальників, минулого тижня приїздила, ми справді зустрічалися.

ХТО ЦЕ У ВАС ШУМІВ?

Якось перестріла мене біля під'їзду сусідка. Мовляв, заходила вчора, хотіла млинок для кави позичити, та ніхто двері не відчинив. "Мабуть, романтичний вечір влаштували, дзвінок вимкнули? — усміхнулася. — Музика, сміх, шум..." Я заперечила: мовляв, нікого ввечері не було вдома, я зранку тільки з Києва повернулася, а Дмитро ще позавчора до Луганська вирушив. Не міг ніхто там музику вмикати! Сусідка тільки головою похитала. Не повірила. Я подзвонила до Дмитра, розповіла. А вш почав щось непевно пояснювати. Мовляв, не хотів мені казати, але його друг дуже просив... Мовляв, "хата порожня", а тому якраз треба було кудись дівчину привести. Ну, я й не здивувалася, коли у смітнику побачила ватку зі слідами лаку для нігтів. Значить, і справді тут Олегова дівчина була.

За кілька днів мені скинули у соцмережі відео. Я ввімкнула —атам зйомки з якоїсь камери стеження. Чорно біле зображення, жахлива якість. Якісь люди заходять у сауну, штовхаються жартома. Чоловіки обнімають довгоногих дівчат у міні. І що тут мене має зацікавити? Хтось із цих нечітких фігур — Дмитро?

Потім мені на телефон подруга скинула кілька фотографій із коментарем: "Я тебе попереджала" . На них мій коханий був зазнятий у власному авто з блондинкою. У різні дні, в різну погоду... Я обурилася: "Навіщо зводиш на нього наклеп? Я цю дівчину добре знаю — це секретарка і коханка нашого депутата. Дмитро її просто підвозить!"

ШВИДКО ПРИЇЖДЖАЙ!

Була десь друга година дня, коли мені подзвонила Ліза: "Швидко приїжджай!" Я сіла в авто, через 10 хвилин була у неї вдома. "Твій Дмитро зайшов у лазню з якимись дівчатами, можеш піти перевірити. Он бачиш, у сусідньому будинку, за поворотом", — заявила мені подруга. Я побігла туди, однак на дверях лазні висіла табличка "Приватне обслуговування". На дзвінки і стук ніхто не відповідав. Тож я засіла вдома у Лізи, біля вікна. І за дві години справді побачила Дмитра. На його руці повисла якась розфарбована хвойда.

Не хотілося вірити своїм очам. Та тут Дмитро побачив у дворі мою машину. Витягнув мобілку й набрав мій номер: "Привіт, ти в Лізи? Може, мене підбереш? Я тут поряд". Я вийшла, він представив мені "хвойду"—мовляв, то представниця ділових партнерш шефа, тут у сауні цілою компанією відзначали угоду. Він же тільки за столом, тільки по закусках. Ну, не міг зігнорувати!..

Я знову вірила. Та й Ліза, здається, перестала сумніватися. А за кілька днів — знову дзвінок. Оля телефонує. "їдемо до тебе додому, негайно", — каже.

Піднімаємося по сходах, я відчиняю двері своїм ключем. Чую якісь голоси й завмираю на порозі. Та Оля тягне мене за рукав: "Ти маєш сама побачити". Я заходжу в кухню — а там... Галя з моїм чоловіком. Голі. Просто на підлозі. Я в сльози, крик. Галя хапає одяг, втікає у ванну й зачиняється. А Дмитро бурмоче: "Це не те, що ти подумала, ти помиляєшся..."

Та як я можу помилятися?! "Забирайся з мого дому! Зрадник! Бачити тебе не хочу!" — кричала я. Ненавиділа його в ту мить неймовірно. Та Дмитро раптом... заплакав. Опустився на коліна, обхопив мене за ноги. Почав цілувати. "Не йди від мене, пробач. Ти моя єдина, ти найкраща. Всі інші — сміття... Я без тебе не зможу, не виживу, не жени!"

Галя вже втекла. Оля притихла і за кілька хвилин теж вийшла. А він просив, плакав, вмовляв. Запевняв, що більше не буде. І я... Я повірила. Дуже хотіла повірити.

Джерело: "Моя сповідь №4(28) 2014"