Пробач мені, мамочко!

"Зараз мені 24роки. Три роки тому я поховала свою найдорожчу, наймилішу в світі людину — Маму! Але не можу собі пробачити, як я іноді до неї ставилась.

У мене було дуже-дуже важке дитинство. Тато з мамою жив погано, і мама почала випивати. Коли я йшла впертий клас, добрі люди дали мені наплічник, зошити і все потрібне для школи. Бували дні, коли вдома не було що їсти. Добрі люди приносили нам муку, цукор, інші продукти. Я вдячна їм і сьогодні.

У сім'ї я була наймолодшою і найменш любленою дитиною. Мене батьки не хотіли. У школі я вчилась на відмінно, а вдома мене чекали сірі будні. Інколи мама починала пити. Ці запої тягнулися по 5-7 днів. Тоді всі хатні обоє'язки лягали на мене: корова, городи, прибирання.

Сестри порозїжджались: одна вийшла заміж, а другу тато забрав у Росію. Ми з мамою залишились самі удвох. Інколи мама мені допомагала і не пила. Тоді ми жили дружно. Я її дуже любила. Однак наставали дні, коли мама знову починала пити і десь пропадати цілими днями. Коли пяна приходила додому, кричала на мене. Одного разу мені так все наболіло, що я хотіла від неї відмовитись і навіть казала: "Аби ти швидше вмерла, щоб мене не соромила".

А тепер мені дуже боляче і прикро за таке. Як би можна було повернути час назад, я б у неї просила пробачення.

...Коли мені лікарі сказали, що моїй мамі залишилось небагато, я не могла в це повірити. Чому так швидко забирає Бог маму до себе? Я ж хотіла, щоб вона мене благословила, бавила моїх дітей, своїх внуків. Вона ж така молода. 15 березня 2010 року я приїхала до мами в лікарню. Погодувала її, поклала в ліжко. Лікарі сказали, щоб я сьогодні не ночувала. Вони зробили мамі укол, і вона буде спати. Тож я поїхала додому. Але за годину мені зателефонували з лікарні і сказали, що моя мамочка в комі, у реанімації. Не пустили мене до неї. Вранці зателефонувала сестра і сказала, що нашої мами вже немає. Лікарі потім казали, що мама вночі пішла в туалет і впала...

У мене вже своя сім'я. І я готуюсь стати мамою. Я хочу, щоб мама мені наснилася, але вона сниться дуже рідко. Шануйте і любіть своїх матерів, поки вони у вас є. Бо настане час, коли так буде потріб нама-мина порада, мамина ласка, а мами не буде. Мамочко, я тебе найбільше любила і люблю. Пробач мені, мамо!"

Люба, м. Івано-Франківськ

Джерело: "Моя сповідь №3(27) 2014"