Подаси на розлучення — вб'ю!

Лише після шлюбу я дізналась, що він двічі сидів у в'язниці.

Ще кілька років тому мені і в страшному сні не могло наснитися, що так складеться моя доля після заміжжя.

Добрий, уважний і надзвичайно щедрий... Саме за такого чоловіка я колись виходила заміж. Це він підтримав мене, коли помер мій батько. Пригорнув, розрадив. І мені оплатив дорогу операцію, ще до заміжжя. Здавалося, кращого годі шукати.

Півроку ми жили щасливо. А потім мого чоловіка наче підмінили: почалися компанії, гульки, спиртне. Він ні в чому себе не контролював. Опустився навіть до найганебніших вчинків. Ви запитаєте, про що це я? Скажу: коли ходила вагітною з другою дитиною, він намагався мене взяти силою. Тоді я була на шостому місяці, мала проблеми зі здоров'ям. Але це не зупинило.... Згодом, навіть не чекаючи народження дитини, пішов до іншої. Але повернувся.

Моє життя з цією людиною стало нестерпним. Одразу після весілля я дізналася, що він двічі сидів у в'язниці. Чому не сказав раніше?

Тепер живу з двома маленькими дітьми в його особняку. А розлучитися — не можу. "Якщо спробуєш подати на розлучення — тобі не жити". І то не просто погрози. Раз він, коли дізнався, що я їздила подавати на розлучення, сильно побив. Аж священик приходив його вгамовувати. Тоді він наякийсь час схаменувся. Бо дізнався, що побив вагітну жінку. Я ж не хотіла йому казати про свою другу вагітність. Хотіла виховувати дітей сама...

Може, він і був би іншим. Але свекруха заохочує його до пиятики. Каже, що сто грамів горілки на день її синові не завадять. Вона постійно налаштовує його проти мене. І дітей наших не любить. Якось старша донька, якій ще й рочку не було, кинула скибку хліба на підлогу. Та як уздріла — готова була просто забити малу. А вона ще зовсім маленька, не розуміє: може кинути і хліб, і печиво.

А він — хоч і знущається з мене, але нікуди від себе не відпускає. Останнім часом навіть забороняв виходити на подвір'я. Я мусила сидіти в хаті. Навіть чужі люди йому казали: "Що ти робиш, хочеш замордувати жінку і дітей?" Тоді якось доходило до нього, що, може, й не варто того робити.

Але все одно я живу під домашнім арештом, бо не маю права кудись поїхати з дітьми, навіть до мами в гості, щоб внуків побачила, чи ще кудись.

Він категорично заборонив. І мене до мами не пускає, і їй погрожує, каже, що підірве хату, якщо вона кудись поскаржиться. Я ж боюсь, щоб не наробив лиха. Якби, не дай Боже, він почув, що комусь про все це розповідаю, то повірте: зараз я була б у синцях.

У своїй сім'ї я почуваюся рабинею. І кожен день так живу, витримуючи все це. Не знаю, скільки він ще знущатиметься з мене і як довго це триватиме. Мені тільки 30, а сусіди кажуть, що сохну на очах. Може, й так. Бо якщо раніше важила 60 з гаком кілограмів, то тепер — 40. Що буде далі, страшно й подумати. Я кілька разів зверталася по допомогу в міліцію. Але донині йому ніхто нічого не зробив.

Гроші, які я отримую на дітей, він краде, виносив з хати і свої, зароблені тяжкою працею. Куди? До коханки! Бувало, що навіть хліба не було за що дітям купити. Терпіти це вже несила. Навіть священик їздив на розмову до його коханки, просив, щоб дала спокій.

Набільше болить, що не тільки мене, а й дітей своїх чоловік не любить. Старшій донечці всього півтора року, а молодшій — два місяці. То меншої майже не помічає, навіть не відразу згадає, як її звати. Можете таке уявити?

Не раз прошу, щоб купив дитині якусь цукерку, — то ніколи не допрошусь. Швидше сусіди принесуть, ніж він. "Я краще пива вип'ю, ніж маю цукерки нести", — казав він мені.

Вже майже чотири роки я живу з ним як на порохівниці. А з меншою донькою взагалі, можна сказати, зависла в повітрі. Бо ні мене, ні дитини він не хоче прописувати до своєї хати. Виходить, ми — чужі люди. Якби він ще до заміжжя себе так показав, то було б все по-іншому. Але ж тоді був золотою людиною.

Не знаю, за що маю так страждати. Був би тато живий — заступився б. Але його немає.. Боюсь, що довго не витримаю: або мене тут вб'ють, або... Вже й не знаю, до кого звертатися, щоб допомогли. Навіть сусіди за мене заступаються. Один з них казав моєму чоловікові, що якщо ще раз він підніме на мене руку, то він сам його вб'є. А я не хочу, щоб невинні люди через мене страждали.

Куди іти, в кого просити захисту? Знаю, що не тільки я потерпаю від домашнього насильства. Але від цього мені не легше, я більше не можу так жити.

Ганна, Львівська область

Джерело: "Моя сповідь №2(26) 2014"