Не хочу "кумитися" з алкоголіками

Мене запросили за куму до людей, з якими я не дуже близька. Це моя колишня однокурсниця, п`ять років тому ми товаришували, але по закінченні вишу наші шляхи розійшлися.

Навіть не знаю, чому раптом вона про мене згадала. Бо ж напевно має ближчих подруг або родичок на роль хрещеної матері для своєї доньки. Я ніколи не була в неї вдома, бачимося зрідка у спільних знайомих. Не зідзвонюємося, новинами не ділимося. Справді, її пропозиція мене дуже дивує.

Найбільше, що мене тривожить: подруга та її чоловік люблять випити, гульнути, у них не вельми добропорядна родина. Мають старшу доньку, не дуже переймаються її вихованням. І, може, й молодшу хочуть "зіпхнути " на мене. Ось чому я не хочу йти до них за куму. Але ж кажуть, що відмовлятися — гріх. Що порадите, як мені правильно вчинити?"

Наталя

ОБГОВОРЮЄМО

• Лілія Гриб, економіст, 39 років:

— Якщо давня колежанка згадала чомусь про вас, то, мабуть, це не просто так. Думаю, що вона не завжди була пропащою, щось же вас тримало разом: спільні погляди, інтереси.

Чому вона почала пити? Що змушує її провадити розгульний спосіб життя? І що, як запросивши вас на роль хрещеної, вона мріє про ближче спілкування з людиною, яку поважає, на котру хоче рівнятися.

Звичайно, можна знехтувати проханням, послатися на якісь важливі причини. Але ж вас мучитиме сумління за той вчинок, чи не так? Спробуйте поговорити з подругою відверто, розпитайте про її життя, поцікавтеся, чи можете їй чимось допомогти. Можливо, їй варто простягнути руку допомоги — і вона отямиться, виправиться? І ви ще радітимете, що колись допомогли людині.

• Христина Галас, школярка, 13 років:

— Я думаю, що вам слід погодитися. По-перше, ви не візьмете гріх надушу, а по друге — з можете допомогти дитині. Подумайте, якщо це справді не добропорядна родина, то що робити невинній дитині? Їй потрібна буде підтримка. Якщо ви маєте таку можливість, то зможете допомогти і матеріально, і духовно. Впевнена, що ваша допомога не буде зайвою.

Можливо, вам вдасться наставити на правильний шлях і свою колишню однокурсницю. Навіть спроба поговорити з нею — теж вже дуже добре. Ви можете допомогти не одній людині, просто погодившись бути кумою. Бог буде задоволений вашою готовністю прийти на допомогу. А може, ця ситуація не випадкова. Можливо, ангел-охоронець цієї дитини покладається на вас, і цей шанс допомогти ближнім вам послали самі небеса. Тому я вам раджу навіть не думати про відмову. Сподіваюся, що, попри мій вік, ви дослухаєтеся до моєї поради.

• Софія Лірник, учитель хімії, 49 років:

— У мене така сама кума, і нічого доброго в тому немає. Колись ми разом ходили до школи, відвідували художній гурток. Ліда була дружкою на моєму весіллі, мене ж запросила за куму до старшого сина. Все ніби правильно, логічно. Але коли Славчикові було два роки, від Ліди пішов чоловік. І вона стала заглядати в чарку. Я з нею і мирно говорила, і сварилася, і лікувала — не допомогло. Найгірше, що вона вирішила, ніби я мушу опікуватися Славчиком, бо то мій обов'язок.

Живемо в сусідніх будинках, тож Ліда могла подзвонити посеред ночі й заявити: "У мене гості, забери Славка". І я йшла, бо шкодувала дитину. Або просить грошей, щоб купити дитині молоко. Я даю, а вона за кілька годин стоїть п'яна на моєму порозі й дорікає: "Ну навіщо ти дала мені гроші, хіба не знаєш, що проп'ю? От сама тепер і йди по молоко".

По суті, Славко став моєю другою дитиною, але все одно до матері тягнувся, шкодував її. І знаєте що: якби йшлося про іншу жінку, я б написала заяву, щоб її позбавили батьківських прав, забрала б хлопчика собі. А тут ніби не личить — подруга дитинства все ж таки. Ось я і мучилася все життя.

Найгірше, що коли син Ліди виріс, він теж почав пити, як його мама. І тепер безсоромно приходить до мене та заявляє: "Дай грошей, ти ж мені не чужа, а хрещена мама!"

Повірте, це тяжка мука — бути кумою в таких-от людей. Я б на вашому місці відмовилася.

• Аліна Карвацька, продавчиня, 43 роки:

— А ви поясніть подрузі, що для вас бути хрещеною мамою — не формальність, а величезна відповідальність. Можливо, вона і не знає, що це не просто обряд і подарунки на дні народження, а й забезпечення "духовною їжею". Що ви маєте намір згодом водити дитину до церкви, вчити її молитися. І що у відповідь ви чекаєте такого ж ставлення до себе: поваги, вітань на свята, щирого спілкування.

Не бійтеся образити цю жінку, скажіть підперто: "У нас різні цінності, ми не дуже близькі. Вибач, але я не схвалюю твій спосіб життя і не впевнена, що ми знову будемо близькими подругами. Можливо, у тебе є ближча людина на роль хрещеної?"

Залежно від того, яку відповідь почуєте, і приймете рішення. Може, приятелька покається, скаже, що і сама не хоче так жити. А якщо буде агресивною, заявить, що не вам учити її жити, тоді попрощайтеся.

• Галина Крук, студентка, 19 років:

— Але ж недаремно кажуть, що відмовляти в такій ситуації — гріх! Ви й самі це знаєте, то чому сумніваєтеся? Ви, мабуть, вважаєте себе добропорядною пані, але в чому полягає ваша добропорядність? Показати людям, що ходите в неділю до церкви і ревно молитеся? Чому ж душа не болить за ту маленьку дитину, яка, напевне, буде обділена батьківською увагою, ласкою?

Ви ж здогадуєтеся, що нічого доброго в такій родині на маля не чекає. Не можете цього не знати, правда? Невже не хочете скористатися нагодою і зробити добрий вчинок? Розумію, будете мати більше проблем у житті. Але хіба це чесно — відвернутися і вдати, що вас це не стосується?

• Надія Пилипишин, адвокат, 53 роки:

— Я вам розповім історію своєї мами. Свого часу вона працювала на відповідальній посаді, заробляла великі гроші, в умовах дефіциту могла дістати все, що завгодно. І її кликали за куму всі, хто тільки міг: родичі, подруги, колеги. її свекруха казала: "Таню, та тебе ж кличуть за куму, бо ти —"потрібна" людина. Невже ти цього не розумієш?" А мама, може, й розуміла, але нікому не відмовляла. Хоча дуже різні люди були серед її кумів. Знаєте, скільки в неї було похресників? Аж вісімнадцять! Пам'ятаю, як у день святого Миколая вона розставляла в кімнаті торбинки для кожного й пакувала в них іграшки, цукерки, одяг. Притім мама точно знала, яка дитина що любить, кому що потрібно. Вона не забувала і про дні народження, на весілля її садили на почесне місце. І багатьом вона допомогла вступити в інститут, працевлаштуватися.

Тепер, коли мама дуже старенька, не скажу, що всі похресники її пам'ятають. Але половина з них постійно телефонують, приходять у гості. Допомагають, коли щось потрібно. І маму, яка майже не встає з ліжка, дуже тішать така увага і турбота на старості її літ.

Тож не поспішайте відмовлятися від цієї важливої місії. Ніхто з нас не знає, що буде завтра. Врешті, від вас теж залежить, якою людиною виросте ваш похресник, що буде у нього в душі. Якщо добре його виховаєте — будете мати у старості втіху.

Джерело: "Моя сповідь №2(26) 2014"