Не дістався нікому

Дружбу дівчат зруйнувало кохання до одного хлопця.

Ніколи не знаєш, що тебе чекає завтра. Іноді найкращий друг за мить перетворюється в мерзенну істоту, яка норовить встромити тобі ножа у спину. А іноді, навпаки, лютий ворог у тяжку хвилину простягає тобі руку допомоги.

У цьому я переконалася на власному досвіді, а точніше — на досвіді своїх найкращих подруг. Навіть сьогодні, коли від тих подій минуло кілька літ, їм важко говорити про те, що сталося. Але я знаю, що своєю історією вони хотіли б поділитися з іншими, бо коли говориш про свій біль із людьми, він потроху вщухає.

Однокласники називали нас "тріо Мареничів", адже я, Оля та Люба були нерозлучними подругами. Пригадуєте ту "байку" , коли жіночки сім літ просиділи в одній тюремній камері й постійно про щось балакали, а потім їх випустили на волю, а вони стали під тюрмою, аби ще про щось поговорити? Отаке було й у нас — куди Люба, туди й ми з Олею, куди я — туди й дівчата прибігали.

У нас ніколи не було ані сварок, ані пересудів, ані дружби "проти когось". А ось коли пролунав останній дзвоник, наші дороги розійшлися — дівчата стали студентками різних вишів, а я, так уже сталося, вступила до "сімейно-будівельного" й невдовзі народила дитину.

Оля й Люба приїжджали у вихідні, збиралися у мене вдома, допомагали бавити синочка, а потім бігли на гульки вже вдвох. Мені ж перепадали лише їхні детальні перекази, хто з ким прийшов, хто з ким пішов, у кого було найгарніше плаття, і тисячі різних дрібниць, без яких не минають дівич-вечори. Я хоч і доглядала дитину, та, як сказали б сьогоднішні школярі, які безвилазно сидять в інтернеті, в "онлайн-режимі" стежила за усіма актуальними плітками нашого невеличкого міста...

Що ж зруйнувало дружбу моїх подруг? Французи кажуть "chercher la femme", себто "шукайте жінку". А ось у цій ситуації винуватцем став чоловік. Олесь, 22-річний красень, спортсмен і "кавеенівець", приїхав на канікули до бабусі. Хлопець часто приходив на місцеву дискотеку, і знайомі переказували, мовляв, він шукає собі подругу, щоб залікувати душевну рану — недавно його покинула кохана дівчина. Мабуть, не було такої серед дівчат нашого міста, у котрої не тьохкало б у грудях, коли Олесь "пролітав" містом на своєму байку на повній швидкості.

Мої дівчата розказували, що хлопець кожного разу виходить "на люди" з новою пасією, та вже за день забуває про її існування. Зацікавити його на довше не змогла жодна з красунь, аж допоки він не запросив на побачення... Олю. Минали дні, а хлопець і думати забув про інших. Оля сяяла від щастя, а коли він, так би мовити, офіційно запропонував їй зустрічатися, своєї подруги я просто не впізнавала!

Та час летить шалено швидко, літо закінчилося, і закоханим довелося їхати в різні обласні центри на навчання. Оля розповідала, що кілька разів Олесь приїжджав до неї в гості, але потім настала зима, тож поїздки припинилися, натомість кохання увійшло у стадію тривалих телефонних розмов.

Колись хтось сказав, що випадковостей у цьому житті не буває і все, що трапляється, — частина велетенського плану, кінцева мета якого відома лише Всевишньому. Можливо, а можливо, я помиляюся, та коли Люба розповіла мені про випадкову зустріч з Олесем (Люба вчилася у тому ж місті, де жив хлопець) і що той запросив її на каву, якесь передчуття виникло в мене в душі. Аколи подруга ще й попросила не хвилювати тією розповіддю Олю, я була майже впевнена, що це "початок кінця" нашій дружбі. Знову ж таки, завдяки розповідям подружок, я стежила за тим, як Олесь паралельно "крутить" любов і з Олею, і з Любою. Притім і ту, й іншу він зумів переконати, що вона — єдина, кохання його життя. Я не наважувалася відкрити правду дівчатам, однак зважилась на інший крок: зателефонувала до Олеся і спитала: "Де твоя совість?" Він не відпирався й не викручувався, а сказав, що насправді йому байдуже й до Олі, й до Люби. Єдина, про кого він думає постійно, — дівчина, котра його покинула, та для нього вона недосяжна. Я попросила хлопця, щоб він більше не обманював моїх подруг. Того ж дня він вчинив жорстоко, але, як на мене, правильно — зізнався дівчатам, що зустрічався з ними одночасно, проте "любові на трьох" надалі не бажає. Тоді я була впевнена, що дівочі сльози розчарування впадуть на його голову, та ба — сталося зовсім по-іншому. Оля і Люба звинуватили у своєму нещасливому коханні... одна одну, натомість Олеся виправдовували! Боже, скільки недоброго наслухалася я і від однієї, і від іншої на адресу колишньої суперниці! А позаяк вони знали одна про одну все до граминки, болю й образ було ой як багато! Ба більше, отаборилися навіть родини колиш ніх подруг.

Було й таке, що, випадково зустрівшись у місті, показово переходили на другий бік вулиці, а то й кидали якесь дошкульне слівце услід. Місцеві кралі на виданні смакували тією історією і зловтішалися: "Мареничі" пересварилися! І як я не намагалася примирити дівчат, нічого з того не вийшло, навіть і мені на горіхи перепало, мовляв, чому мовчала стільки часу?

Так тривало кілька місяців і ще було б хто знає скільки, якби не жахлива звістка: Олесь трагічно загинув в автомобільній аварії. Хлопець кудись мчав на байку без шолома. Зіткнення з автівкою. У нього не було шансів — смерть на місці. Родичі й друзі Олеся з нашого містечка винайняли автобус, щоб поїхати на похорон. Серед них були Оля та Люба. У гірку хвилину всі образи вмить забулися. Дівчата плакали, обійнявшись. Над свіжою могилою невірного коханого вони попросили пробачення одна в одної...

Відтоді минуло кілька років. Мої подруги щасливо повиходили заміж, уже мають діточок. За домашніми клопотами часу для засідань нашої "жіночої ради" майже немає. Але кожного року у день загибелі Олеся Оля та Люба знаходять час і разом їдуть до нього на могилу. Вони запалюють свічки, моляться і згадують хлопця. До слова, якось на чергові роковини, коли подруги прийшли на могилу, на хрест сіла птаха.

Вона не злякалася людей — сиділа й дивилася на них. Оля й Люба вірять, що то душа хлопця втілилася у пташку, аби прилетіти на землю й переконатися, що дівчата, котрих він засмутив за життя, пробачили йому.

Аня, Болехів

Джерело: "Моя сповідь №6(30) 2014"