Мама відлякує моїх залицяльників

"Вона не дозволяє мені зустрічатися з чоловіками і пильно стежить за кожним моїм кроком. Здавалося б, це не така вже й драматична ситуація, але мені не 15, не 20, а вже 32роки!

Моє особисте життя не склалося. Вісім років тому я вийшла заміж, народила Оксану. Прожили з чоловіком півтора року, потім він знайшов іншу. А мені нічого не залишалося, як до мами повернутися. Вона допомагає мені виростити доньку, гріх жалітися. Але постійно докоряє: "Яж казала тобі не виходити за Павла заміж, чому ти мене не послухала ?!"

Тепер є чоловік, якому я подобаюсь і який дуже подобається мені. Але я навіть на побачення не можу піти! Мама знає, доякої години я працюю, і не дай Боже затриматись на півгодини — відразу дзвонить в офіс, перевіряє. Після роботи я мчу додому, навіть у магазин забігти боюся. А як корки на дорозі, то дуже нервуюся, бо вдома буде скандал. "Я з твоєю донькою уроки роблю, а ти десь вештаєшся!—кричить мама. —Досить з мене твоїх чоловіків, дитину краще пильнуй! Бо знову приведеш якогось недоумка до хати, народиш від нього і скинеш на мої руки".

Але ж я ще молода, мені хочеться повноцінної сімї. Як її створити, якщо кроку з дому ступити не можеш? Я навіть не пам'ятаю, коли востаннє сиділа з подругами у кав'ярні. Дім — робота — дім. Так і живу. Зарплата замала, щоб винайняти окреме житло, тому терплю. Я вдячна мамі за все, що вона для мене зробила і далі робить. Проте терпіти її тиранію більше несила".
Юля Островська, Хмельницька обл.

ОБГОВОРЮЄМО

• Наталія Червак, економіст, 41 рік:

— Думаю, що ви маєте спокійно і без істерик та сліз поговорити з мамою. Все, що ви написали тут, розкажіть їй. Наша біда у тому, що найближчі люди розучилися чути одне одного. Спитайте маму, чи хотіла б вона дати вам ще один шанс створити свою сім'ю. Так, із цього може нічого не вийти, але невже вона хоче, аби на схилі літ ви були самотньою? Вислухайте і її тривоги та жалі. Можливо, ви краще зрозумієте, чого боїться ваша мама. Несподівано для себе відкриєте щось таке, чого раніше не помічали. Удачі!

• Ольга Гутник, музикантка, 29 років:

— Задушевна розмова з мамою-тираном — марна річ. Я пережила схожу ситуацію. З дитинства вона дорікала, що інші діти краще вчаться, що я нездара і ледача. Хоч би що я робила і тепер, мамі не подобається: суп пересолюю, вікна мию погано, одягаюсь негарно, зачіска мене спотворює... Колись я через такі зауваження ображалася і плакала, тепер просто ігнорую.

Я теж розлучена, маю семирічного сина. Я не прошу, аби мама перевірила йому уроки, відвезла на плавання. Поставила питання чітко: не хочеш — не роби цього, я вже якось сама крутитимусь. Але мама побурчала і допомагає... Якщо мені треба кудись піти, я просто вимикаю мобільний телефон. Повернувшись, скандал припиняю відразу: "Мамо, вибач, але я доросла і у мене можуть бути свої справи". Вона сердиться, але мовчить. Просто в якийсь момент я зрозуміла важливу істину: не можна дозволяти себе принижувати. Так, матері зичать нам добра, але іноді підсвідомо виміщають навіть на дорослих дітях свої комплекси. Моя мама, наприклад, розлучена з 29 років, вона не знайшла свого щастя вдруге. І мені, мабуть, таку ж долю готує, не усвідомлюючи цього. Не піддавайтесь, Юлю. Живіть повноцінно, не ставте на собі хрест.

• Евеліна Процюк, піар-менеджер, 32 роки:

— Усі мої непорозуміння із мамою закінчилися років десять тому, коли я почала ділитися з нею своїми переживаннями, секретами. У підлітковому віці я була дуже замкненою, некерованою, ми часто сварилися. Якщо виникала якась проблема у навчанні чи з фінансами, я воліла мамі не казати. Потім все це "вилазило боком": її викликали на батьківські збори, матері подружок телефонували і скаржились, що я напозичала грошей і не віддаю.

Наші стосунки змінились по смерті тата. Тоді ми стали підтримкою одна одній, багато плакали, розмовляли. Несподівано для себе я зрозуміла, що мама у мене дуже добра, чуйна, що насправді ми з нею дуже схожі. Воронь Боже, щоб вас об'єднало спільне горе. Тому проаналізуйте свої вчинки, слова. І як найшвидше шукайте точки дотику: не може бути так, щоб дві рідні душі були чужими. Може, мамі бракує вашої уваги, ласки, тепла? Коли ви востаннє купували для неї якусь дрібничку, коли разом сиділи у затишній кав'ярні?

• Ірина Волошковська, лаборантка, 57 років:

— Матері завжди хочуть уберегти своїх дітей від біди, але, на жаль, не хочуть розуміти, що вони мають право на своє життя, своїпомилки. Колись, п'ятнадцять років тому, я відмовила свою доньку від шлюбу зі старшим і розлученим чоловіком. Він, до того ж, іншої національності — вірменин. Мені здавалось, це людина чужої культури, тому нічого з цього не вийде доброго. Я вважала, що моя Ксенія молода, красива, що вона гідна кращої партії. Донька плакала, сперечалась, але я діяла за принципом "вода камінь точить". Знаходила якісь хиби у цьому чоловікові, коментувала кожну дію. Коли між Ксенією і її кавалером виникало якесь непорозуміння, я дуже тішилась і підливала олії у вогонь: "Ось бачиш, слухайся мами, бо ти ще молода і нерозумна".

Тепер про це дуже шкодую. Ксенія вийшла заміж за іншого, прожили два роки. Другий шлюб також невдалий. Євген випиває, грошей додому майже не приносить. Бачу, що вона з ним мучиться. Якось кажу: "Забирай дітей і переїзди до мене". А донька так болісно усміхнулася: "Ти ж нас звела із Євгеном, мамо, він тобі подобався, то чого ж тепер нарікаєш?" Мені серце крається, бо вона каже правду. А я дуже пізно зрозуміла, що хай краще дитина зробить помилку, але живе своїм життям. А мудра мама мусить зрозуміти, підтримати, а не дорікати. Перекажіть мої слова своїй матері, я хочу, щоб вона замислилась над тим, що робить.

• Звенислава Лопатин, студентка, 21 рік:

— А чи нормально це, Юлю: працювати допізна і не могти заробити стільки, аби принаймні орендувати квартиру й утримувати себе і дитину? Адже вам вже 32 роки, а ви ще залишаєтесь маминою донечкою.

На вашому місці я б записалась на якісь професійні курси, вибравши фах, що дає змогу жити небідно. Не знаю, де ви працюєте, але, можливо, треба бути рішучішою, наполегливішою, працьовитішою, аби вам і на цій роботі зарплатню підвищили. Це реально? Поговоріть для початку зі своїм керівництвом, змалюйте ситуацію. Бо єдиний вихід для вас — це не маму слухати, а самій стати на ноги, щоб здобути незалежність. Хто ж посміє вказувати успішній жінці, як їй треба жити?

Джерело: "Моя сповідь №3(27) 2014"