"Коханий, давай народимо разом"

Приставши на прохання дружини бути з нею під час пологів, я втратив свою чоловічу силу.

Коли Опенка показала тест на вагітність, я не міг стримати сліз. Ми так довго просли у Бога дітей. І нарешті сталося чудо. А коли дружина попросила мене підтримати її, коли вона народжуватиме дитину, я одразу погодився, бо хотів одним з перших побачити нашу принцесу. Якби ж то я знав, якими 6удуті наслідки...

Води відійшли в Оленки вночі. "Телефонуй до лікаря, здається, починається", — розбудила мене дружина і поволі стала підводитися з ліжка. Я допоміг зняти піжаму. Вона була уся в плямах — у навколоплідних водах. Ми разом пішли в душ, потім я допоміг Олені одягнутися.

У пологовій палаті я тримав її за руку. Несамовитий крик дружини не забуду ніколи. У ці хвилини я думав лише про одне — як їй допомогти? Спочатку вона хапалася за живіт кожні п'ять хвилин, а коли напади болю почастішали, лікарка попросила її лягти у крісло. І вже за кілька хвилин біля неї стояло кілька людей у білих халатах. Вони кричали: "Дихай правильно. А тепер напружуйся. Ще. Ще. Ще". Я стояв збоку і гладив Оленку по голові. Відчував, що їй це зараз потрібно.

А коли крик став дуже голосним, а лікарі дуже посерйознішали, я зрозумів, що мені стає зле. Пригадую тільки, як медсестра сказала: "Вийди, хлопче, тебе рятувати тут ніхто не буде".

Я сидів у коридорі зі склянкою в руках. Здавалося, що це сон і я зараз прокинусь. Але зойки жінок, що народжували, нагадували про те, що все це відбувається зі мною насправді. Я простояв у коридорі кілька хвилин. Не міг бути осторонь тоді, коли моїй дружині така потрібна моя підтримка. Я відчинив двері в палату, і відразу побачив те, чого не забуду ніколи. Лікарка кричала, що вже видно голівку дитинки. І я теж це побачив...

Я не міг переступити поріг палати, стояв мов вкопаний. Але, пересиливши себе, таки зайшов, узяв Оленку за руку і просто тримав. Мовчки. Я не чув нічого. Просто стояв і думав, коли це все скінчиться.

Далі я все пам'ятаю уривками. Перший крик маляти. Усмішку змученої, але щасливої дружини. Маленькі рученятка донечки. Все ніби було вже позаду, але я оглянувся й побачив калюжу крові під кріслом, і мені знову стало зле. "Подивись, яка гарненька наша Юс-тинка", — змучено мовила дружина. Я усміхнувся, поцілував своїх дівчат і зрозумів, що до пологів я був зовсім не готовий. Я знав, як народжуються діти, але навіть не уявляв, як це буває насправді. "Иди, таточку, по ділись радістю з рідними, поки ми заштопаємо твою красуню. Порвалася вона дуже, але нічого, за кілька місяців загоїться", — сказала мені санітарка і випхала за двері.

Так, за якихось три місяці Оленка стала мені натякати, що їй вже можна. У неї все загоїлося. А в мене — ні. Я ніяк не міг забути побачене. Спочатку старався переступити через себе, заплющував очі, цілував дружину і знову бачив ту калюжу крові й мить, коли дитя з'являлося на світ. У мене нічого не виходило. Не було ерекції, хоч плач.

Я думав спершу, що це мине, але за півроку дружина стала говорити прямо: "Олексію, я вже тебе не збуджую? Я тебе хочу, а ти? Невже в тебе з'явилась інша?" Я розумів Оленку. Вона стала ще вродливішою, ще стрункішою — і небажаною. Я не хотів її. Красива, але бридка. Я став соромитися свого тіла, бо, коли дивився на свій член у дзеркалі, здавалося, що це вже не частина мене. Це мертвий орган. Я боявся думок про імпотенцію. Я відганяв їх далеко-далеко, але дружина нагадувала про дійсність щораз частіше. Я не міг їй пояснити, що все моє чоловіче єство загинуло під час народження доньки. Боявся, що вона не зрозуміє. Боявся, що подасть на розлучення, а я не пережив би це, бо не уявляю свого життя безЮстинки...

Коли у нашої донечки виліз перший зубчик, ми вирішили відсвяткувати це. Я купив шампанське та цукерки. Коли Юс-тинка заснула, ми відкоркували пляшку, запалили свічки, випили по келиху, і знову почаЛОСЯ те, чого я так боюсь. Оленка стала знімати халат, а я не міг дивитись на її прекрасне оголене тіло, бо мені було гидко. У голові знову я чув крик жінок та відчував запах крові... Я поцілував її у щічку і сказав, що мені завтра на роботу. І пішов спати у свою кімнату. Після народження донечки ми спали окремо, бо Юстинка прокидалась по кілька разів, а я на роботу вставав о шостій, бо вже о восьмій мав бути у своєму кабінеті, де мене чекали стоси паперів та купа невирішених справ. До речі, чимало колег заздрили моєму сімейному щастю, нашародинаісправді здавалася ідеальною: успішний керівник, красуня дружина та здорова дитина. Чого ще потрібно для щастя? Алежвнут-рішні сімейні проблеми з'їдали мене зсередини. Я не чоловік! А хто тоді? Ці думки не давали мені спокою.

Я відчував, що ми віддаляємось одне від одного, але боявся втратити своїх дівчат. Боявся розповісти правду. А якось вранці, коли я був у душі, зайшла дружина. Я, мов дитина, став закриватися руками і кричати: "Геть звідси!" Нерви не витримували, бо я вже не почувався чоловіком. Це був розпач. У мене і в неї. І тоді ми вперше сіли поговорити. Дружина поставила ультиматум — або секс, або розлучення. "Рік без цього — це занадто, — кричала вона. —- У мене вже комплекс неповноцінності! Я, одружена жінка, гуляючи з дитиною, дивлюсь на кожного чоловіка, мов на самця. Мені потрібен чоловік. Справжній, такий, який кохатиме мене до знемога!"

Я пообіцяв, що піду до психолога. Через два місяці вона сталарозпитувати про результати, їх не було, бо я нікуди не ходив. Не зміг. Щоправда, я все робив для того, щоб переступити через себе. Одного разу навіть випив літр пива і ввімкнув собі порнофільм. Як тільки доходило до пестощів, мені ставало гидко, я перекрутив відео і зупинив саме на тому місці, де чоловік цілує жінку між ногами. Мене занудило. Більше я не експериментував. А просто сів і вперше промовив слово: "Гм-по-тент!"

Потім були розмови з мамою, яка намагалась зі мною поговорити про це... Як вона могла? Моя дружина все розповіла їй. Я не чекав від Оленки такого. Але мама просила не сердитися на дружину, бо та у розпачі. Вонажрятує нашу сім'ю. Брат, який зрозумів мене, дав пораду: "А ти випий віагру і трахни її нарешті!" В аптеку я заходив кілька разів, стояв перед вітриною і навіть відрахував потрібну суму, але... не купив. Бо як тільки уявив, що кохаюсь із дружиною, мені ставало зле. Я знову не зміг! Так, може, я боягуз, але мені не потрібен секс! Невже без нього не можнажити та радіти життю?

Скоро нашій донечці сповниться два роки. Оленка готується до святкування, а я — до розлучення. Дружина сказала, що після дня народження занесе заяву до суду. Просить відпустити її, мовляв, вона молода і за кілька років одружиться вдруге із тим, хто зможе задовольнити її сексуальні потреби. Тепер я розумію, що у моєму житті буде вірною лише одна жінка — моя донечка, заради якої я зважився на важливий крок — переступив поріг пологової палати. Це був крок у нове життя. Без сексу та жінок.

Олексій, 28 років

Джерело: "Моя сповідь №5(29) 2014"