І ось наш татко повернувся...

"Колишній чоловік налаштовує проти мене 16-річну доньку. Він "купує" її любов коштовними подарунками, великими сумами. Тепер тато, який пішов з родини дванадцять років тому — добрий, а я, що поставила її на ноги самотужки — погана.

Мені боляче і прикро, бо за довгі роки чоловік жодного разу не подзвонив, не допоміг копійкою. А два роки тому повернувся із заробітків, почав спілкуватись з донькою, купувати їй дорогі речі, техніку. Ще й набрехав, що це я його вигнала, що не дозволяла бачитись з дитиною. І вона вірить йому, доброму і щирому татусеві, а не мені — злій та завжди чимось невдоволеній! Донька стала недоброю, навіть жорстокою до мене. Каже, що тато —молодець, що він її розуміє. А я — невдаха у житті і деспот, який контролює кожен її крок. Отака вдячність за всі мої недоспані ночі.

Душевна розмова у нас не виходить, я відчуваю дедалі більше презирство доньки до себе. І як мені із цим жити, а головне — навіщо? У мене, крім Дани, нікого немає..."

Ірина, м. Рівне

ОБГОВОРЮЄМО

• Світлана Мельник, учителька математики, 36 років:

— Розумієте, "гостишим" татам дуже легко бути добренькими. "Погана" мама і задвійки сварить, і за комп'ютером не до зволис довго сидіти, і з друзями допізна забороняє гуляти. А з татом — не життя, а свято! Я давно розлучена і знаю, як це. Батько синові подарунки приносить, а мені дістається "брудна" робота: нагодувати, перевірити уроки, до спортивної секції відвести. На день народження татко синові велосипед приніс, а я — светрика купила. І син так зневажливо пхикнув... Мовляв, ось який татусь щедрий, а ти — жадібна.

Але хіба поясниш дитині, що тато аліментів не платить, тож витрачає на неї у десятки разів менше грошей, ніж мама? Прикро, боляче, але що вдієш? Залишається надіятись, що дитина стане дорослою і все зрозуміє. А поки що доведеться терпіти.

• Надія Петрик, економіст, 38 років:

— Дам вам слушну пораду: зберіть Данині речі й відправте її пожити на місяць-два до тата. Думаю, що її ілюзії щодо "татка-чарівника" розіб'ються вщент.

Бо я впевнена: чоловік, котрий за стільки років жодного разу не допоміг копійкою, не переймався, чим живе його дитина, не захоче зайвого клопоту і тепер. Скільки ваш колишній витримає присутність доньки? Скільки терпітиме вибрики підлітка? День, два, тиждень?

Татусеві, який купує доньку "понтами" та подарунками, забракне і сили, і любові, і терплячості, щоб виконувати "чорнову" роботу: варити,годувати, лікувати, вчити, виховувати, відгороджувати від поганого товариства... Чому я у цьому впевнена? Бо знаю з власного досвіду. Мого десятирічного сина татко витримує щонайбільше три години. Немає у нього безумовної любові, повсякденної турботи.

Свого часу, як і ваш чоловік, мій вибрав вільне і спокійне жипя замість пелюшок, повзунків, недоспаних ночей, вітрянок... Нагулявся вдосталь з довгоногими красунями, а коли зрозумів, що немає в його житті людини, котра б любила його по-справжньому, вирішив шукати тепло і ласку в дитині.

Я спокійно запитала: забереш сина до себе на тиждень? Наш татко погодився, а через два дн і привіз малого назад. Тепер мій син добре розуміє, кому він потрібен: мамі чи татові.

• Василь Швед, приватний підприємець, 40 років:

— А мене обурює, що жінки звикли сприймати дітей як свою власність. Вони користугаться тим, що наші суди переважно залишають дитину з мамою. І якщо жінці не подобається поведінка колишнього чоловіка, то починається шантаж: будеш бачити дитину, не будеш... А ви покопирсайтесь у закутках пам'яті і чесно зізнайтесь самі собі: може, чоловік має рацію, може, ви й справді були проти його побачень з донькою? Адже диму без вогню не буває...

Я, наприклад, хотів забрати до себе сина після розлучення, бо виховав би його не гірше, ніж моя колишня. Вона з хлопця якогось слинявого телепня зробила. У 14 років забороняє йому з друзями гуляти, змушує до музичної школи ходити, мало не з ложки годує. А справжньому чоловікові потрібен спорт, про який його мама чомусь чути не хоче... І для мене справжня проблема вмовити її відпустити сина зі мною на риболовлю, не те що у відпустку за кордон. Колишня дозволяє нам бачитись лише раз на тиждень, щоразу зчиняє істерики, якщо ми на годину запізнемось з нашого побачення.

Думаю, так жінки мстять нам зате, що свого часу ми пішли з родини. Ось і ви хочете, щоб донька була тільки вашою. Але вона вийшла з-під контролю. їй чомусь добре з батьком, а йому — з нею. Але ви вперто не хочете цього розуміти і виправдовуєте ситуацію тим, що він "купує" її любов подарунками. Чи так це насправді?

• Мар'яна Пилипишин, продавчиня, 53 роки:

— Тут не в татові проблема, а утому, що ви виростили безсердечну егоїстку. У 16 років вже пора розуміти, що до чого. Не думаю, щоб донька враз стала недоброю і жорстокою до вас під впливом батька. Вочевидь у вас не складалися стосунки з дитиною впродовж тривалого часу, але ви не хотіли цього помічати.

Донька каже, що тато її розуміє. А ви? Чи замислювались ви колись, що її тривожить, чим вона живе? Можливо, просто звикли командувати нею, не зважаючи на думку дитини, її бажання, почуття? Дитина, мабуть, роками віддалялась від вас, а ви цього не бачили. Тому не треба в усьому звинувачувати колишнього чоловіка. Може, він справді зі щирими намірами до дитини прийшов. Ну наробив у молодості помилок, з ким не буває. Тепер старшим став, порозумнішав. Що в цьому поганого?

• Софія Горобець, юрист, 29 років:

— А я вважаю, що у 16 років дівчинка ще не може правильно оцінити вчинки дорослих. Підлітки егоїстичні за своєю природою, їм здається, що світ крутиться довкола них. А щоб розібратися у справжніх і надуманих цінностях, потрібен досвід.

Я теж виросла без батька, мама тягнула на своїх плечах мене і молодшу сестру. Іноді в хаті не було нічого, крім картоплі та олії. І я злостилась на маму, її винуватила у тому, що ми такі бідні.

Коли мені минуло п'ятнадцять, з'явився тато: весь такий крутий, на іномарці, у модному вбранні. Я чекала вихідних, коли він повезе мене і сестру в кіно, кафе. І дорікала мамі, коли вона плакала: "Ось, ви мене зрадили, вам тато дорожчий, ніж я..." Тато завжди був веселий, життєрадісний, мама — сумна і сувора. Тож зрозуміло, що ми із сестрою до нього тягнулися.

А потім доля жорстоко мене покарала. Я вийшла заміж у 19 років, а у 21 залишилась сама з дитиною. І мені довелося на власши шкурі відчути все, через що пройшла моя мама. Дізналася, що таке рахувати кожну копійку, що таке недоспані ночі біля дитини. Або ж коли ти з маленьким у лікарні, усіх навідують чоловіки, а до тебе ніхто не приходить... Тато на цей час втратив інтерес до мене і сестри, у нього з'явилась інша сім'я, там близнюки народились. А на допомогу прийшла "нудна, завжди чимось незадоволена" мама, яка стала мені єдиною опорою в житті. Отак буває...

• Оксана Мокрицька, медсестра, 43 роки:

— Ви пишете: "У мене, крім Дани, нікого немає". Мабуть, у тому й проблема, що донька виросла, а ви почуваєтесь вкрай самотньою. Вам здається, що вона вас зрадила, залишила наодинці зі своїми проблемами. Але ж, погодьтеся, дитина виросла!

Навіть якби на горизонті не з'явився тато, донька все одно віддалилася б від вас. Це неминуче: їй 16 років, у неї свої інтереси, їй тепер цікавіше з друзями, ніж з вами. А ще рік-два, і з'явиться коханий, який, можливо, не буде вам подобатись. Потім — заміжжя, власна сім'я. І не відомо, як усе складеться: житимуть молоді з вами чи окремо, а може, за тисячі кілометрів від вас. Якщо пощастить — бавитимете онуків. Якщо ні — отримуватимете вітання на свята телефоном. Це гірко усвідомлювати, але ж так побудовано наше життя.

Думаю, що основна проблема — у вашій самотності. Я так розумію, що ви ще аж ніяк не стара жінка. І ситуацію, що склалася, можете використати у власних інтересах. Ось дивіться: все життя ви були відповідальною за доньку, тільки ви. А тепер є ще й тато, який може допомогти і матеріально, і морально. Він також несе відповідальність за Дану. Так вам же й краще, легше!

Спробуйте згадати, що ви — жінка. Подбайте про свою зовнішність, підіть у салон, купіть новий одяг... Може, у вашому оточенні є чоловік, якому ви небайдужі. А може, ще зустрінете такого найближчим часом. Свій обов'язок перед донькою ви виконали: виростили її, частково поставили на ноги. Тож з чистим сумлінням можете створювати нову сім'ю. Втішатися своїм жіночим щастям, а не жити лише проблемами своєї дорослої дитини.

Джерело: "Моя сповідь №1(25) 2014"