Мені б ще пилку німецьку!

41-річний Іван Бойчук, прикутий до ліжка, складає чудові меблі.

У невеликій кімнатці Чернівецького пансіонату чимало гарних меблів: шафа, тумбочки, крісло, стілець. Їх усі виготовив власноруч 41-річний Іван Бойчук, котрий уже 16 років прикутий до ліжка...

Іванове життя різко змінилося в один день. Мчав на мотоциклі й не звернув уваги, що попереду — відкритий люк. Переднє колесо застрягло, залізний кінь став дибки, і Іван буквально перелетів через кермо. Коли отямився, не міг поворушитися. Уже в лікарні почув вирок: перелом хребта у грудному відділі, інвалідність.

— Почути таке в 25 років дуже страшно. Винних у тому, що сталося, ніхто не знайшов. Хто поцупив ту кришку чи хто своєчасно не закрив люк, я не знаю, — каже Іван. — Якби мої батьки чи родичі обіймали керівні посади або мали зв'язки, то, можливо, певні служби відшукали б винних. А оскільки я проста людина, то кому потрібне моє горе?! Проте жити треба не минулим, а майбутнім. Я усвідомив, що життя назавжди змінилося. Але як саме, вирішувати мені.

Дев'ять років після аварії Іван Бойчук жив удома. Проте з кожним роком щораз більше відчував, як важко дружині розриватися між ним і роботою. Тому сам захотів переїхати у геріатричний пансіонат. Тут, вважає, нікому не чинить дискомфорту, має власну кімнатку, телевізор, відповідний догляд. А щоби не сидіти склавши руки в чотирьох стінах, узявся за своє давнє захоплення — виготовляти з дерева меблі.

— Працювати з деревом я почав ще у школі, коли займався в гуртку. А тепер згадав усе й взявся до роботи. Бо без діла сидіти Дуже важко. Це я називаю трудотерапією, що заряджає мене енергією, — каже чоловік. — Із великогабаритним матеріалом мені допомагає товариш — розпилює його на менші дощечки. А дрібна робота вся моя. Столярська справа мені подобається.

У кутку кімнати охайно складені дощечки та бруски. Більшість із них не нові. Старі меблі, які списують у пансіонаті, санітарки приносять до кімнати Івана. Знають, що у його руках старий стілець здобуде нове життя.

— Часто роблю щось для працівників, які доглядають мене тут. Я радий їм допомогти, — каже Іван. — Коли лежачи випилюю деталі, звісно, забруднюю все навколо себе. Але са-нітарочки не сваряться — все прибирають. Вони розуміють, що дерево — моя розрада.

Чоловік ділиться, що має далеко не всі матеріали для роботи. Не вистачає, зокрема, звичайного паперу і деяких технічних приладів. Серед основних —роторайзер, пила, з якою можна працювати навіть лежачи в ліжку.

— Аби нормально працювати, просто кладу вище подушку, щоб бути у положенні на-півсидячи, санітарочки ставлять біля мене столик з інструментами, дерев'яні запчастини — і все, робота закипіла, — демонструє увесь столярський процес майстер. — Так не помічаю, як минає півдня. Часто приходять мене провідати рідні надвечір, а я й пообідати забув. , Трохи сваряться, звісно. Але ж створення меблів — це свого роду творчість, від якої відірватися неможливо. Коли створюю щось нове, почуваюся потрібним і щасливим.

Ольга КАМСЬКА-ОПОЛОНИК

Джерело: "Моя сповідь №4(28) 2014"